Найважливіше в акторстві — бути зацікавленим у ньому і працювати з текстом, вважає Василь Сидорко Зараз 25-річний калушанин працює актором у двох театрах Львова: Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки та Львівському академічному театрі естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», повідомляють «Вікна».
Хуліганський характер і любов до КВНу
У молодших класах Василь Сидорко був старанним і здібним учнем. Спочатку навчався до третього класу в ЗОШ I-III ступенів №7, потім — у ЗОШ №10. Уже у останньому класі початкової школи у хлопця проявлялися хуліганські риси, і щороку — більше. Згодом все менше стало цікавити навчання, хоча математика й фізкультура завжди були улюбленими предметами. Та якось у 8 класі вчителька на уроці сказала юнакові, що з його характером йому потрібно йти в КВН. З цього й почався шлях Василя Сидорка у КВНі.
"Я тоді взагалі не зрозумів, що вчителька мала на увазі. Пізніше так сталося, що нас усіх відправили в медпункт і я там теж жартував з медсестрою, нам мали робити укол в цікаве місце (Сміється. — Авт.). Там і зустрів капітана команди КВНу, який мене запросив випробувати свої сили. Коли я прийшов, мені було дуже цікаво. Коли читав сценарій із усіма помилками, таким, яким він був, усі дуже сміялися. Хоча насправді справа була не в мені, а в тому, що, як кажуть, «текст трохи по-дебільному написаний» (Сміється. — Авт.). Але мої старання зацінили і так почався мій шлях у КВНі", — розповідає калушанин.
Граючи перший рік у КВН, Василь Сидорко дав собі настанову: «Доки я гратиму, доти ми виграватимемо». Так і власне сталося. Проте почалися проблеми з навчанням, каже хлопець:
"Моє навчання в школі все погіршувалося. Я здобував славу для школи і часто цим прикривався".
Попри власний успіх у КВНі Василь Сидорко наголосив, що велику роль відіграла команда, яка отримала заслужений успіх.
Покинув навчання і познайомився з театром
Паралельно хлопець займався народними танцями у «Веселих гуцулятах». Після 9-го класу вирішує поступити в Дубенський коледж культури і мистецтв на спеціальність «Хореографія». Проте невдовзі залишає навчання і повертається додому, продовжуючи навчання в школі.
"Попри те, що я був хуліганом, я був маминим синочком, дуже прив’язаним до рідного дому. Мені було важко далеко від рідних, тим більше від середовища, де мене всі люблять і знають. Я втік з Рівенської області до Калуша і почав сам ходити до школи, хоча директорка не хотіла мене приймати, бо нахуліганити я встиг добряче (Сміється. — Авт.)", — розповідає Василь Сидорко
Власне в той час Василь познайомився з режисеркою Любою Липовською і народним аматорським театром «ЛюбАрт», де зіграв свою першу роль у виставі «Бойків світ».
Актор зауважує, що режисерка створила сприятливе середовище для молоді, в якої особливий світогляд, свої погляди на життя, які часто не співпадають з стандартами соціуму.
Вирішивши вступити на акторський фах, Василь Сидорко обирає Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедру театрознавства та акторської майстерності.
"Мені залишилося тільки те, що найкраще вдавалося — акторство. До того, коли я ще був зовсім малий, я хотів бути священником, поліцейським як мій тато, потім — архітектором, бо мені вдавалося малювати. А потім так склалося, що мені залишилося тільки акторська професія", — розповідає Василь Сидорко.
Замість їжі — цигарки і ностальгія за домом
Поступивши в університет, хлопець знову ностальгував за домом:
"Мені нічого не хотілося, зокрема й акторства. Я тоді багато курив і мало їв, заміняючи їжу цигарками. Слава Богу, це не повпливало на моє здоров’я. Але це був період, коли в мене була безодня всередині, з якою мені було важко справлятися. Проте розумів, що я не можу втекти від цього".
Згодом юнак починає розбиратися в собі, не соромиться вголос ставити питання собі, повертаючись ввечері із навчання після університету.
Важливим моментом був приїзд подруги з Калуша — Марти Коник, яка направляла хлопця по житті.
"Я пам’ятаю день, коли Марта приїхала до мене. Вона просто сиділа на диванчику і слухала мене. А я ходив по квартирі і говорив. Пам’ятаю, що обговорював різні питання. До прикладу, чого я такий агресивний, чи хочу таким бути, чому так спілкуюся зі своєю мамою, чого закритий, що мені потрібно зараз. Моя подруга Марта Коник була тим вухом, яке мені було потрібне. Вона слухала мене, а це було дуже цінно. Це було набагато важливіше, ніж будь-яка порада", — пригадує актор.
На порозі внутрішніх змін важливу роль відіграла й література. Серед них — книга Анастасії Нових «Сенсей». Окрім того, викладач, актор театру і кіно Олег Стефанов, під керівництвом якого навчався Василь Сидорко, допоміг актору-початківцю віднайти себе.
Подалі від світу
Заглиблюючись у свій внутрішній світ і пізнаючи себе, Василь на третьому курсі вирішив покинути навчання і почати вести духовний спосіб життя:
"На третьому курсі хотів усамітнитися, стати аскетом. Мене сильно тягнуло до Бога, хотів його віднайти в собі. Це не було пов’язане з жодною з релігій. Це бажання в мені залишилося, просто зараз я це усвідомив по-іншому".
Актор зазначив, що для себе вирішив бути з Богом, живучи звичайним життям, не віддаляючись від інших. Окрім того, займатися улюбленою справою — акторством.
Про амплуа та знакові ролі в театрі
На третьому курсі навчання Василь починає «працювати як дикий». Тому винагородою стали знакові ролі в театрі, які дали свої плоди й вплинули на Василя Сидорка як на актора і особистість. Серед них — роль царя Сімоніта у п’єсі Вільяма Шекспіра «Перікл, цар Тірський», роль молодого флорентійця у драматичній поемі «Сніг у Флоренції» та роль Едді Фюсселі в п’єсі Кліффорда Одетса «Золотий хлопець». До речі, у останній виставі актор зіграв вкрай негативного персонажа, що створює сильний контраст між самим актором і його персонажем.
"Це була роль убивці, мафіозі, що мені зовсім непритаманно. У ній був один індикатор добре зіграної сцени: чи мене трусило після неї, чи ні. А мене насправді після неї трусило, бо мій персонаж робив жахливі речі", — розповідає калушанин.
Щодо акторського амплуа, то Василь Сидорко позиціонує себе як актор-універсал. Хоча режисерка «ЛюбАрту» Любов Липовська раніше зазначала, що юнак є актором комедійного жанру:
"Після КВНу хотів відмовитися від будь-якої комічності. Але потім зрозумів, що це насправді круто, якщо така моя природа, то що тоді в цьому поганого? У мене було багато драматичних і нейтральних ролей, але чистої комедії не було. Наш майстер Олег Стефанов виховував нас так, що ми ніколи не мали амплуа. Він виховував нас як людей, а людина — це та, яка може і плакати, і сміятися".
Що важливо в акторстві?
Будні актора складаються по-різному залежно від обсягу роботи, зазначає Василь Сидорко:
"Добре, коли актор починає свій день із тренінгу, з пробудження, підготовки. Тобто це набір фізичних і дихальних вправ, які пробуджують інструмент актора: його тіло, розум, почуття, і тоді він стає більш продуктивним. Якщо впродовж тижня немає репетиції, якщо це театр академічний, то ти задіяний тільки в п’ятницю-субота, неділю, іноді — в середу. Ти приходиш, граєш виставу, зазвичай приходиш заздалегідь, щоб підготуватися, згадати тексти".
Найважливіше в акторстві — бути зацікавленим у ньому і працювати з текстом, вважає Василь Сидорко:
"Чим більше актор буде працювати з текстом, тим кращою буде його роль і в результаті він більше знатиме про роль і про п’єсу. Якщо актор не зацікавлений у роботі, то може це і не буде видно, але якість роботи буде страждати і сам актор не розвиватиметься".
Як запам’ятати багато тексту?
Василь Сидорко поділився власним методом запам’ятовування тексту. Каже найпростіше тоді, коли ти починаєш «гратися» з ним. Тобто, коли для себе з самого початку не визначаєш, як текст повинен звучати: чи то він з Біблії, чи то він просто жартівливий.
"Завдяки грі з текстом він у тобі вкладається, ти вибудовуєш у голові структуру, яка служить нагадуванням кожного слова чи речення", — поділився актор.
Окрім того, допомагає й уява, яка дозволяє бачити й чути кожне слово.
Мрія зніматися в кіно
З самого початку молодий актор бачив театр через призму кіно, не розуміючи, що ж таке театр. Пізнавши театр, бажання зніматися в кіно нікуди не зникло, а навпаки — посилилося.
"До прикладу, не хотів би зніматися у фільмі, в якому п’ють, тусуються, де відбуваються вечірки заради вечірок. Так може бути, проте мені важливо розуміти, що я несу відповідальність перед глядачами", — акцентує актор.
Нещодавно калушанина запросили у зйомки серіалу телеканалу СТБ «І будуть люди». Проте, на жаль, актор не потрапив до стрічки. Проте Василь наголошує, що й надалі наполегливо хоче набувати майстерності у роботі з камерою і повноцінно реалізувати себе в улюбленій справі.
Калушанина мало цікавить реклама. Каже, що не хотів би пропагувати певний продукт як бренд, а важливі речі для соціуму. До прикладу, бренд, який не використовує тваринного ресурсу.
Ірина КМІТЬ, журналістка