Торгувати водою пан Іван почав, як прийшов з армії, — у 1956 році. Фото: "Репортер" У вікні кіоска з написом "Вода" сидить усміхнений Іван Пітеляк. Підпирає голову рукою, мружиться від сонця й посміхається всім, хто з ним вітається. Чоловік вбраний у білу сорочку, штани на кант. Зверху має ще робочий білий жакет з вишивкою на рукавах і на комірі. На бороді маска, пише "Репортер".
До кіоска підходить невисокий міцний чоловік з дорослим сином:
"Слава Ісусу Христу! Ивасику, води. Але мені наполовину того сиропу, бо то дуже солодке. Синові давайте солодкий".
Пан Іван дістає якийсь рух. Бере одноразовий стаканчик, наливає туди газованої води, а далі підносить до іншого краника і додає золотистого сиропу. Віддає чоловікам. Ті залпом випивають, зминають "посуд", вкидають у смітник під будкою та йдуть.
Людей нема, то чоловік знову спер голову на руку. Розказує, що торгує у цьому кіоску вже понад 60 років:
"У жовтні буду відзначати свої 85. Мої однокласники минулого року послідні повмирали. Я вже спілкуюся з молодьожжю. Ті діти, що колись з інтернату бігали по воду, то нині вже їхні онуки прибігають. Я тут, можна сказати, вже три покоління", — говорить дідусь.
Ще розказує про туристів, які приїздять на відпочинок, і теж заходять за водою. Так колись їхні батьки приїжджали та смакували газовану воду з сиропом від Пітеляка.
"А поляки як тішаться, як видіт ту мою воду, той кран. То навіть у газету польську писали", — сміється пан Іван.
Торгувати водою пан Іван почав, як прийшов з армії, — у 1956 році. З того часу щодня влітку частує верховинців прохолодною газованою водою. Потім той кіоск приватизував.
"Я тут кожного дня — з ранку й до п’ятої вечора. Хіба, як дощ, то вдома сиджу, бо людей буде мало. Цей рік дуже холодний. У нас люди куфайки поскидали 1 липня. Рано тут доста холодно по 5-7 градусів тепла було. То я десь три місяці не торгував", — розповідає Іван Пітеляк.
Кривдується, що два роки його точка була у самісінькому центрі — біля пошти, а потім кіоск "переселили". Ніби теж при центрі, але людей менше.
"Тут автобус стає, то люди виходять і повертають по воду. А є, що спеціально приїздять з пляшками, аби набрати додому на сіно чи просто собі пити. Це все натуральне, не то що та хімія магазинна", — каже чоловік.
Воду дідусь привозить з джерела. Під кіоском має возик блакитного кольору. Вміщує два великі бідони. Говорить, колись сто літрів продавав за день, а тепер за два-три дні.
"Рецепт простий. Цукор, вода, сік, лимонна кислота й есенція — таке, що в торти дається. То треба варити до певної консистенції", — ділиться чоловік.
За словами дідуся, він за сезон вторговує зо п’ять-шість тисяч гривень. Каже, біля пошти в день продавав по 300-400 стаканів води, а нині вулиця гола.
"То ще може через то, що всі на сіні, бо погода добра. Я нині буду швидше закривати, бо теж маю помочи родичам. Нема коли сидіти. Сядеш, то і втрухнеш", — говорить чоловік.
За вікном кіоска сигналить червона "Лада". Родичі приїхали забрати Пітеляка на сіно. Дідусь швидко закриває вікно кіоска спеціальними гачками, прибирає на столику. Вішає свій вишиваний жакет біля балонів, закриває двері на колодку й біжить до машини.
Детальніше — читайте за посиланням.
