Перекладачеві необхідно найперше досконало знати рідну мову, зазначав Анатолій Онишко Анатолій Онишко народився у Стрию, жив у Надвірні, Калуші.
Ще підлітком, коли пас корови на зарінку в Надвірні, тричі перечитав "Витязя у тигровій шкурі" Шота Руставелі. Тоді юнакові дуже хотілося насолоджуватися чудовою поезією в оригіналі, тому й почав самотужки вивчати іноземні мови. І найперше — англійську. Коли під час літературно-мистецьких вечорів, зустрічей, розмов за філіжанкою кави, які впродовж двох десятиліть відбувалися в Калуші, Івано-Франківську, Дрогобичі, Львові, Тернополі, Києві, запитували, скільки ж мов він знає, то відповідав, що вільно розмовляє шістьма, а "дає собі раду більше як із двома десятками". При цьому неодмінно додавав: перекладачеві необхідно найперше досконало знати рідну мову, розповіла в соцмережі Оксана Тебешевська.
Анатолій Онишко. Фото: Василь Мельник
Дивовижна працьовитість, цілеспрямованість, вміння постійно самовдосконалюватися, наполегливість, вимогливість до себе, відповідальність перед Словом — це ті якості, завдяки яким Анатолій Онишко став у ряд провідних перекладачів України. Він був однаково талановитим як у царині поетичного, так і прозового перекладу. Завдяки йому українською заговорив Заратустра Фрідріха Ніцше, герої творів Айзека Азімова, Роберта Шеклі, Карла Амері.
Дебютував Анатолій Онишко добіркою віршів Генріха Гейне і блискучим перекладом знаменитого "Ворона" ("Крук") Едґара По у львівському “Жовтні” (тепер "Дзвін"), чим привернув до себе увагу Григорія Кочура.
"Поема про старого мореплавця" Семюеля Колріджа (1983), оповідання А. Азімова (1990), повість Р. Шеклі "Координати чудес" (1991), "Так казав Заратустра" (1993), "По той бік добра і зла", "Генеалогія моралі" (2002) Фрідріха Ніцше, соціологічне дослідження "Структурні перетворення у сфері відкритости" Юргена Габермаса (2000), частина "Історії Австрії" Еріха Цьольнера (2002), оповідання "Жабка" та драма "Поліціант" Е. По (2002), "Загибель Пассау" Карла Амері, шість пригод давньонімецького епосу з "Пісні про нібелунґів”, поетична спадщина Е. По, праця Дж. Коляски "Партнерство тиранів", поетичні переклади з польської, білоруської, російської мов, ряд статей літературознавчого та суспільно політичного спрямування — це неповний не повний перелік того, що зробив Анатолій. Йому належить переклад визначної праці Ґеорга Остроґорського “Історія Візантії” (2002).
На ІХ Форумі книговидавців у Львові (2002) “Історія Візантії” визнана книжкою року в номінації “Переклад наукової літератури”.
На будинку, в якому в Калуші жив перекладач, встановлена меморіальна дошка
У 2006 році Анатолій Онишко завершив переклад з німецької фундаментальної праці Ернста Роберта Курціуса "Європейська література і латинське Середньовіччя", яка вийшла в лютому 2007 року у львівському видавництві “Літопис”.
Та для автора, здається, найдорожчими були дві книжки — "Ельдорадо" та "Замкнуте коло". Перша — переклад майже всього поетичного доробку американського письменника Едґара По. У 2005 році за книжку "Ельдорадо" Анатолій Онишко був удостоєний обласної премії імені Василя Стефаника.
А "Замкнуте коло" — то збірка власних поезій Анатолія Онишка, у яких, як казав автор, його серце, його душа.
Замкнулося коло земного життя перекладача і поета 26 липня 2006 року.
