Разом з Мирославом Левицьким зіграв давній музичний соратник скрипаль Кирило Стеценко Як і тоді, разом з Мирославом Левицьким зіграв давній музичний соратник скрипаль Кирило Стеценко. Цього разу концерт відбувся на відкритому майданчику — магнетичні й медитативні звуки фортепіано і скрипки заполонили терасу у дворику клубу «ХЛАМ» («Художники, літератори, артисти, музиканти») на Подолі, пише "День".
Мирослав Левицький обрав шлях пристрасного і самовідданого служіння музиці. Вже протягом багатьох років йому вдається не зраджувати цей вибір. Сьогодні творчість музиканта знаходить відгук на Заході — саме там відбувається більшість концертів, там вдається знайти партнерів для спільних експериментів. Зокрема, альбом Elegant Dualism постав зі співпраці з відомим нідерландським джазовим гітаристом і композитором Ренсом Ньюландом (Rens Nieuwland), який живе і працює у Австрії. Однак і в Україні є чимало шанувальників, для яких кожен виступ Мирослава Левицького і «Братів Блюзу» це свято. Дарма, що інколи на них доводиться чекати роками.
У межах цього європейського туру вже відбулися 11 концертів у Португалії, два концерти в Іспанії. Мирослав Левицький зазначає, що постійно виступає з новими музикантами, які представляють різні країни та різні стильові напрямки:
"Наприклад, в Португалії я грав сольні піано-концерти разом з Tamzie Fransen, вокалісткою Boney M. Xperience (Нідерланди), цікавими сесійними музикантами Tony De Sousa (Австралія, барабани), Lapa Monteiro (Португалія, гітара), Kush Lescrooge (Велика Британія, саксофон), Aury Santos (Бразилія, перкусія), Gerrit Ekkelnkamp (Нідерланди, гармоніка). Попереду ще мали бути виступи в Іспанії, Франції, Чехії, Бельгії... Пандемія внесла свої корективи — зараз планувати щось непросто. Потроху, обережно намагаюся відновлювати концертну діяльність. У вересні повинні відбутися виступи в Іспанії".
Під час карантину музикант з Калуша працював над новим матеріалом і готувався до запису наступного альбому. Сподівається, що запис відбудеться наприкінці цього або на початку наступного року.
За словами Мирослава, музична індустрія дуже постраждала від пандемії:
"Онлайн-концерти не викликають в мене особливого ентузіазму. Такі зустрічі без контакту зі слухачами виглядають доволі прісно. Фактично, єдине, що залишається у цій ситуації — писати музику. На щастя, це можна робити й дистанційно — кожен музикант записує свою партію, надсилає її, потім відбувається зведення, мастеринг. Саме в такому режимі ми працювали над платівками The City That Never Sleeps (2011) та Elegant Dualism (2014). Альбом In Piano (2017) я записав у Києві, але над зведенням треків працювали саундпродюсери з різних країн. Водночас живе спілкування музикантів утворює особливу творчу атмосферу й енергетику. Це дуже цінний досвід, який неможливо відтворити онлайн".
Повертатися до старого матеріалу, створювати кавер-версії власних композицій музикант загалом не любить. Хоча інколи це цікаво, та все ж переважає бажання робити нову актуальну музику:
"Задля цього намагаюся аналізувати й відслідковувати все важливе, що відбувається у музичній сфері у світі — нові тенденції, теми, звуки. Звертаюся до різних стилів і напрямків. Водночас абстрагуюся від комерційних запитів індустрії. Отже, як музикант і композитор я прагну бути актуальним, але разом з тим намагаюся зберегти власну індивідуальність, певний властивий мені погляд на музику".
Калуський музикант переконаний, що фортепіанна музика досі актуальна:
"В останньому альбомі In Piano (2017) я намагаюся представити фортепіано не просто як інструмент, який відображає красу певного пасажу, правильність фрази чи віртуозність музиканта, але перед усім як оркестровий, світоглядний інструмент. Фортепіано дарує музиканту та композитору цілий всесвіт. Це поліфонічний, багатобарвний й дуже різноманітний інструмент, який дає безкінечні можливості для вираження — тут і мелодія, і гармонія, і ритм".
Про певний підйом музичної сфери в України, зумовлений, зокрема, запровадженням квот на радіо та ТБ, гории рано, акцентує Мирослав. Адже зміни радше кількісні, ніж якісні:
"Українських виконавців й музики справді побільшало, і це добре. З другого боку, на мою думку, в 90-х у нас з’являлося більше якісної та автентичної музики. Гадаю, самими квотами суттєвих зрушень досягнути буде важко. Мають бути також магазини, в яких люди купують музичні платівки, гранти для виконавців, продюсерів та видавців музики, якісні фестивалі. На радіо має лунати не просто українська музика, але також українська музика різних стилів. Потрібно більше різноманіття, більше експериментів. Якщо вже держава вирішила формувати культурну політику, вона має бути комплексною".
Довідка. Мирослав Левицький народився в Калуші 1963 року. Піаніст, композитор, продюсер, засновник і лідер джаз-рокової групи «Брати Блюзу» (з 1992 року), член австрійської спілки авторів, композиторів і музичних видавців АКМ. Випустив три сольних платівки й чотири альбоми спільно з «Братами Блюзу».