"Вважаю, що головне — працювати по совісті. Можу сказати, що не буду просити землю й будувати церкву", — Федір Мороз Федір Мороз має сан протоієрея Православної церкви України. Народився 31 грудня 1976 року. Навчався в Калуській ЗОШ І-ІІІ ступенів №3 і №10 (нині — ліцей). Закінчив Чорнолізьку школу в Тисменицькому районі. Священником став після навчання в Київській духовній семінарії. Також 2009 року закінчив Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника і є магістром релігієзнавства. Висвячений у сан священника 12 листопада 2000 року патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. З 2001 року і донині є настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці на вул. Б. Хмельницького 64, в Калуші.
Федір Мороз бере активну участь у громадському житті Калуша, започаткував та допомагає реалізовувати кілька соціальних проєктів. Проте, досі в виборах і у владі загалом участі не брав. Чому саме тепер і саме з «Платформою Громад»? Федір Мороз цього тижня поспілкувався з «Вікнами».
— Суспільство неоднозначно оцінює участь священників у виборах та політичному житті. Мовляв, їм треба займатися справами духовними, а політика — досить брудне заняття. Що можете сказати з цього приводу?
— Священник є частиною громади, як і будь-хто інший. Більше того, він тісно спілкується з людьми, зі своєю парафією і добре знає про всі проблеми й турботи людей. Саме тому наша Церква велику увагу приділяє роботі з молоддю та включається у соціальні проєкти. Спочатку при церкві ми створили недільну школу для дітей і молоді та Калуське молодіжне православне братство. Беремо участь у «круглих столах», семінарах, виїздах, паломництві, адже робота з молоддю, вважаю, є важливою функцією як Церкви, так і влади. У цьому напрямку можна й потрібно робити більше. Також наш храм тісно співпрацює з мешканцями будинку 64 на вул. Богдана Хмельницького, де вона розташована. Ми започаткували проєкт «Наш двір» і він є успішним вже багато років. Спільно впорядковуємо територію: своїми силами ремонтуємо дитячі ігрові конструкції, завезли пісок, організовуємо заходи для дітей. Ми самі робимо порядок на території та залучаємо до такої громадської активності дітей і молодь. Проте, не все можна зробити самостійно. Йдемо і просимо депутатів, підприємців. Не завжди є підтримка й розуміння. Тому, напевне, я й прийшов до рішення йти у депутати. Бо вже є й досвід, і розуміння потреб людей, адже «Наш двір» є моделлю громади в мініатюрі. Тож, вирішив замість того, щоб ходити і просити, самому долучитися до вирішення проблем.
Ніколи не був у жодній партії та не буду кудись вступати. На моє переконання, місцеві ради є не політичними, а, скоріше, господарськими структурами. А якість управління на місцях залежить не від того, які партії і з якою політичною ідеологію прийшли до влади, а від того, які люди стають депутатами. Достатньо, щоб вони були совісні, компетентні і небайдужі, метою яких є не влада сама по собі та переваги які вона надає, а бажання зробити щось добре для громади.
— Чому саме «Платформа Громад»?
— Чесно кажучи, донедавна я не думав, що буду кудись балотуватися, і партію, яка могла б мене включити до свого списку, не шукав. Наприкінці минулого року в Калуші відбулася презентація «Платформи Громад», куди мене запросили як духівника, для Божого благословення. Послухав презентацію і дійшов висновку: погляди та принципи, які лежать в основі цієї політичної сили, мені імпонують. Тому коли нещодавно до мене звернулися представники «Платформи Громад» з пропозицією балотуватися в депутати, то прийняв її. До такого рішення менше підштовхнули кілька моментів. Так, окрім мене, в Рожнятівському районі теж висувають священника-капелана, і на зборах нам сказали: «Ви будете нашим «голосом совісті» — говоріть, застерігайте нас від помилок і неправильних рішень». Знаєте, це імпонує. Добре, що в «Платформі Громад» немає жорсткої вертикалі управління за схемою: вождь каже, як треба голосувати, а депутати натискають на кнопки. Це є команда однодумців і точка зору кожного важлива і враховується.
Другий фактор — це люди, які входять у команду «Платформи Громад». Багатьох знаю особисто та поважаю їх. Так, головою партії є Олег Гончарук, який у 2014-19 роках очолював Івано-Франківську обласну державну адміністрацію. Олег Гончарук дуже багато уваги приділяв підтримці та вирішенню проблем учасників АТО: це і виділення ветеранам бойових дій грошових допомог, надання пільг, земельних ділянок, допомога в реабілітації тощо. Для мене це дуже важливо. Я не раз був з зоні АТО. З 2014 року доєднався волонтером для допомоги бійцям. На передову почав їздити з 2016 року. Неодноразово був у Маріуполі, Кримському Луганської області. Було й таке, що проїхали лінією фронту від Маріуполя до Попасної. Збирали і возили на Схід усе, що потрібно нашим військовослужбовцям. Не тільки для наших вояків, але й для мирного населення, яке живе в «сірій» зоні.
Ми двічі ми приймали в Калуші дітей із Маріуполя, в 2017 і 2018 роках організували для них літній табір у Маняві. А минулого року в нас буди діти з Кримського — вони приїжджали на Різдво. У Калуші наші гості жили вони в сім’ях, ходили в Коляду. Через такі поїздки діти відчувають підтримку та свою потрібність.
Двічі з 2016 року я був на ротаціях на фронті як капелан — військовий священик. Тепер ротації відмінені: у військових частинах на фронті вже є постійні, офіційно закріплені за ними священники. У Калуші підтримую контакти з ветеранами АТО, зокрема, долучаюся до їхньої соціально-психологічної реабілітації. Це дуже важко і важливо: хлопці пережили великий стрес, вони замикаються у собі, відриваються від суспільства.
Багато можна зробити без депутатського мандата, але, думаю, в міській чи обласній раді з командою однодумців можна буде зробити значно більше. І для молоді, і для ветеранів АТО.
— Чи підтримала Ваше рішення балотуватися в депутати Івано-Франківська Єпархія Православної церкви України?
— Звичайно, що таке рішення можливе лише з благословення Владики Іоасафа. Бачення Церкви: священник може бути депутатом усіх рад, окрім Верховної Ради України. Бо там є політка. А на місцях — це вирішення господарських питань і розвиток міста, села, району чи області в цілому.
— А як сприйняли новину про те, що Ви йдете на вибори у Вашій парафії?
— Маю сумніви, що прихожани про це знають. Я не оголошував про своє балотування в церкві, не повідомляв про це на своїй сторінці у F У церкву люди йдуть до Бога, а не для того, щоб послухати агітацію. Тому я таким не займаюся.
— У разі свого обрання якими питанням у міській та обласній радах Ви хотіли б займатися?
— У першу чергу, тим, що мені близьке. А саме: соціальними питаннями — створенням умов для дозвілля і розвитку дітей і молоді; допомогою потребуючим; підтримкою і реабілітацією учасників АТО/ООС. Сюди ж належать питання освіти, культури тощо. Треба багато вчитися, працювати. Але я знаю, що зміни ми повинні починати із себе. Неправильно чекати, що прийде месія з правильними гаслами і почне щось робити для нас.
Я не буду давати передвиборчих обіцянок. Вважаю, що головне — працювати по совісті. Можу сказати, що не буду просити землю й будувати церкву. Посади чи інші преференції мені не потрібні. Я живу в цьому місті, тут живе моя сім’я, мої парафіяни, тут є «Наш двір» зі своїми турботами й проблемами. Люди чекають позитивних змін, їм важливо, щоб місто розвивалося, щоб вони мали всі необхідні умови, і при цьому, щоб рішення приймалися справедливо і по совісті. Я бачу, що «Платформа Громад» залучає до себе молодь, громадських активістів та йде на вибори з добрими намірами, без політиканства. А громади мають орієнтуватися не на партійні бренди, а обирати людей, яким довіряють. Не бачу підстав для того, щоб не долучитися до команди, яка хоче розвивати мої місто і регіон. Як на мене, неефективну владу формують не лише виборці, які не голосують, а й активні, грамотні люди з правильними життєвими орієнтирами, які відмовляються від того, щоб взяти участь у владі. І тим самим дозволять, щоб їхніми ресурсами і перспективами розпоряджалися інші.
