Година пам'яті "Іван Павліха, Анатолій Онишко, Михайло Коломиєць, Василь Ганущак". Калуська бібліотека, 2015 рік З 1974 року Іван Павліха жив у Калуші, багато років очолював міськрайонну "Просвіту". Його перу належать збірки «Квіти для зава», «Гечі-печі поза плечі», «Під Карпатами місто», «Дві копи не снопів, а со?..нетів», "Коли сонет і різка і кларнет», "Садовий дятел". За сонети був удостоєний літературної премії ім. Ярослава Дорошенка, розповіла в соцмережі Оксана Тебешевська.
Він був закоханий у Калуш. Свідчення цього — книжка поезій "Під Карпатами місто". "О Калуше, мій князю з-під Карпат!" — ці слова рефреном звучать у душі автора, у його поетичних одкровеннях.
У віршах книжки — широка панорама подій: історія древнього міста, його шлях до волі, відомі постаті, складне, але, безперечно, цікаве сьогодення.
Дотримуючись історичної правди, Іван Павліха оповідає про те, як до Підгірок (тепер передмістя Калуша) приїжджав Іван Франко, який милувався красою підгірського села, дуже любив рибалити:
До родини! До Онуфрія! До брата!
У підгірські чарівні краї,
Де Млинівка на морену так багата,
Хоч бери-но голіруч її.
Калуш — то місто Героя України Олекси Гірника, який на знак протесту проти русифікації України 21 січня 1978 року спалився на Чернечій горі. Той вогонь, як пише Іван Павліха, нуртує в кожному, хто вболіває за долю України, і «зве в бій / Неправду й недолю крушити» («Калуш Олекси Гірника»).
Дізнається читач і про українського патріота Павла Ковжуна, старшину армії УНР, художника, який розписував калуську греко-католицьку церкву св. Архистратига Михаїла і залишився у назві однієї із вулиць міста:
Горів ти палко в тій любові
Вогнем мистецтва осяйного,
Світліло в Києві, у Львові
І в нашім Калуші від нього.
Є в Калуші, у самому центрі міста, вулиця Дзвонарська. Саме тут у 1808 році брати Фельчинські заснували знамениту ливарню дзвонів. Вироби калуських умільців були удостоєні Гран-прі на двох світових виставках: у 1927 році в Парижі і в 1928 році в бельгійському місті Льєжі. Голос тих дзвонів і нині чують ті, хто вміє слухати:
… Мов речник, на дзвіниці дзвін,
Тоді найбільше чутний він,
Як коли дзвонарські руки не закуті.
Здається, автор оспівав кожен куточок Калуша — і вулицю Степана Бандери, на якій, як це не парадоксально, мешкає чи не найбільше зайд-кадебістів; і площу Героїв, де височить стела страченим гестапівцями учням торговельної школи; і величний пам’ятник Кобзареві у центральній частині міста; і «каштани в небі золотім», яких, буває, не помічають заклопотанні «магазинними» проблемами люди; і троянди, що пишнобарвно розцвітають у Калуші і «чарують, мов дівоча врода».
Рідне місто надихає мистця ще й тим, що розкинулося під самими Карпатами:
Калуше милий, неспокою мій,
З мене карпатського беркута твориш,
Бо крізь вікно, що в квартирі міській,
Зорять у душу мені сині гори.
«Миті натхненної краси» і осінньої туги-печалі зафіксував автор у канонічних рамках сонета. «Сонети калуської осені» падають у душу затяжними дощами, тривогою замовклих струн серця, вриваються холодним вітром чужої пісні, що звучить у кав’ярні. Проте ліричний герой все ж знаходить «сонця миті голубі», хризантеми для коханої дружини і «жар-листя», що «душу пропіка сонетом».
Читачі знають Івана Павліху і як поета-пісняра. У 2004 році його пісенні твори увійшли до колективного збірника «Українські популярні пісні-романси». Серед них — чудова пісня «Земля запашного ромена»:
І буде вам хлюпати в пояс травиця,
Засіяна цвітом, духмяна й шалена…
Нехай вам присниться,
Нехай вам справдиться
Земля запашного ромена.
Отже, Калуш мав свого співця, свого уважного обсерватора Івана Павліху, який фіксував у поетичних рядках його історію.
Уже 5 років немає з нами нашого Івана, але ми пам'ятаємо цю світлу Людину, зазначає Оксана Тебешевська.
