Катерина Гаврилів дивом уникнула розстрілу більшовиками. Фото: Болехівська міська рада Напередодні свого поважного сторічного ювілею до студії ТРК «Незалежність» завітала жива легенда —повітова провідниця Українського повітового Хреста, медсестра УПА Катерина Данів-Гаврилів із Болехова, добре відома під псевдо "Зелена", інформують "Вікна".
У інтерв’ю повітова провідниця поділилася цікавими фактами своєї біографії, перебуваючи при різній владі.
Катерина Данів-Гаврилів народилася в 1920 в селі Труханові Сокальського району на Львівщині. Членом ОУН стала в 1940 році. У 1941 працювала секретаркою-машиністкою окружного провідника Андрія Пасічника. Після відбуття медсестринських курсів організованих у 1943 році Ярославою Дибою в Старосамбірському районі почала працювати повітовою Українського Червоного Хреста.
У 1944 році Катерина Данів закінчила курси хірургічних медсестер, на яких викладали медики Тадей Плюгавка («Маркіян») та «Буринда». Після цього працювала районовою УЧХ в Медицькому районі до 1947року. А відтак перейшла працювати в Сколівський район. У 1950 році Катерина залегалізувалася вийшла заміж за Гавриліва і живе в Болехові.
У родині було п’ятеро дочок. Батько хотів, що вони були господинями на своїй землі і не бідували. Одну із дочок батько видав за заможного чоловіка, який був родом з Розгірча Стрийського району на Львівщині. Однак та не витримала жити з нелюбом і втекла від нього до Варшави. Згодом молода жінка просила батьків, щоб ті відправили когось до неї, адже їй там самотньо. Попри велику неохоту все ж батьки відпустили Катерину, яка, приїхавши, почала заробляти на життя своєю працею.
"У магазині "Гуцульська штука" я вишивала і рушники, і серветки, і обруси. З того і жила. Потім працювала на шкірзаводі", — згадує пані Катерина.
Відвідуючи греко-католицьку церкву у Варшаві, дівчина познайомилася з членами ОУН. Згодом і сама вступила в цю організацію. У 1941 році була свідком Акту проголошення української держави у Львові.
Згодом почала працювати секретаркою-машиністкою. Далі обставини склалися так, що Катерину мало не заарештували німці. Та все ж молодій дівчині вдалося переконати їх, що до підпілля вона не має жодного відношення.
Жінка пригадує, що була щаслива, коли проголосила незалежну Україну
Катерина Гаврилів під час навчання в агрономічній школі перейшла в підпілля:
"Одного дня під’їжджає до мене кур’єрка від обласної провідниці з штафетою, в якій пише, щоб я кидала роботу і йшла в підпілля. Я погодилася".
Працюючи вже медсестрою в обласному проводі ОУН, дівчині, попри відсутність медичної освіти, довелося робити операцію тяжкохворому. Катерина Гаврилів згадує:
"Коли я прийшла в село Плав’я, до мене прийшли заплакана жінка-командир і ще два повстанці, які сказали, що є тяжкохворий і потрібно, щоб я йшла з ними. Сказали, що потрібно зробити операцію. Я сказала, що я перев’язку можу зробити, а операцію не можу. Але я взяла сумку і — в зимівку, де лежали хворі. Я зайшла до хати, в соломі побачила: лежить поранений і сильно кричить. Куля потрапила йому в нирку. Я взяла спирт, стерильну голку, скальпель. Рукою намацала живіт і кулю. Тоді набралася відваги. Взяла скальпель, над лямпою обпекла його, спиртом вимила його. Живіт обмила чистесенько. Стала, постояла, помолилися, щоб Бог допоміг зробити операцію. Руки тряслися, ноги... Тоді я беру розрізую живіт і чую скальпель ударив об залізо. Я знала, що то була куля. Я скальпель відложила і добре потиснула, а куля була тепла і вискочила. У хворого моментально відпустили болі. Хлопці його зловили, болі перестали. Поранений зірвався мене цілувати!".
Опісля того випадку одразу пішли новини по цілій області. У результаті Катерину Гаврилів відправляють на хірургічні курси, які відкрилися в Рогатинському районі.
У підпіллі Катерина й зустріла свою долю — районного провідника з позивним "Іскра", за якого вийшла заміж.
100-річна ювілярка в день свого народження з родиною та гостями
Діяльність в ОУН-УПА не могла не позначитися на житті родини. Тому часто доводилося переїжджати з одного села в інше, щоб уникнути небезпеки. Тому троє дітей народилися у різних селах.
"То були страшні часи. Я не знала від кого критися", — пригадує 100-річна підпільниця.
Цікавим фактом у біографії Катерини виявилося те, як вона дивом уникнула розстрілу від більшовиків. Навідавшись у гості до родини в Стрий, дізналася, що мама з сестрою — в таборі, а інша сестра із запаленням — у Синявській лікарні. Тому жінка вирішила їх визволяти.
"Як сказала, хто я є, всі з кабінетів повискакували. Завели мене у кабінет, кажуть мені, щоб я писала про те, що я помилково вступила в банду, за що жалую. Адже мені бандити обіцяли самостійну України, якої нема, не було і не буде. Тоді маму випустять, — згадує підпільниця "Зелена". — Я сказала, що я не буду писати. Мовляв, я — звичайна дівчина, яка приїхала до Варшави, а люди мені, покривлені панською Польщею, допомогли жити на світі".
Машиною Катерину Гаврилів відвезли до Дрогобича, де жінка думала, що й помре. Проте диво врятувало жінку: вона була зареєстрована на іншому прізвищі, аніж чоловік. Тоді постовий і відпустив її.
Жінка пригадує, що була щаслива, коли проголосила незалежну Україну. Зараз Катерині Гаврилів сумно, що, маючи такі багаті ресурси, українці живуть у злиднях:
"Ми маємо ріки, моря, Карпати, чорне золото — чорнозем, а живемо в злиднях без права, без порядку в державі. З цим важко змиритися. Україна без української мови — не Україна. Мій народе, молодь, діти! Ми доти маємо славу, доки ми будемо мати свою мову, державу. Українська мова була 300 років у неволі. Її треба вчити. Немає мови немає — України".
