Актриса старається часто приїжджати до своїх батьків у Довгий Войнилів Як повідомляли "Вікна", в останні дні серпня в рамках відзначення столітнього ювілею Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ірині Мельник присвоєно звання заслуженої артистки України.
У інтерв’ю ТРК «Незалежність» Ірина Мельник розповіла про власний поштовх до акторства, навчання в університеті, як познайомилася з Богданом Ступкою та про ролі в театрі та кіно.
Після закінчення 9-го класу Калуської гімназії Дмитра Бахматюка калушанка вступила в Калуське училище культури і мистецтв на режисерський факультет. Ірина пояснює свій вибір тим, що точні науки їй не вдавалися, а душа тягнулася до творчості та мистецтва. Окрім того, певний поштовх дівчині дала її мама:
"Мама була яскравим прикладом того, що займалася тим, що любить, хоча не до кінця. Вона хотіла бути актрисою. Проте життя склалося так, що вона працювала викладачем Калуського училища культури і мистецтв".
Вступивши на факультет і провчившись там два роки, талант юної Ірини помічає викладач Надія Грицан, яка переконує: дівчині потрібно вступати в театральний інститут. Проте сама Ірина не була до кінця впевнена в своїх силах:
"Я не противилася, мені це подобалося, я готувалася. Зізнаюся, я не була впевнена, що вступлю. Мама вірила в мене більше, ніж я в себе. Напевне, це було сильною рушійною силою, яка мені допомогла вступити".
Подальшу долю дівчини вирішив викладач Юрій Висоцький, який повірив у творчі можливості калушанки. Далі почалося життя у великому місті, яке виявилося непростим випробуванням. Дівчина навіть хотіла повернутися назад до рідного Довгого Войнилова:
"Звикати було важко, намагалася щомісяця їхати додому. Потім після першого курсу в мене виникла ідея — все кидати і будувати життя по-іншому. Мама казала: доню, давай ще рік: якщо не піде, я тебе заберу. Але потім я втягнулася, було важко перебудуватися з цієї тиші в отой гамір, в отой великий біг, який є у великому місті".
Морально дівчині допомагала тітка — мамина сестра, в якої в Києві жила Ірина Мельник:
"Вона ходила зі мною на озера слухати жаб. Я слухала, заспокоювалася, уявляла себе в бабусі в селі і розуміла: ще місяць, ще місяць, ще місяць. Потім ше трохи і ти звикаєш до оточення свого і в тебе з’являються друзі. Тим більше, я не була сама — я була з родичами, а це була велика підтримка".
Загалом актриса асоціює своє студентське життя з постійними переїздами та запахом потягу. Згодом помітила, що її старання оцінює викладач, тому Ірина відчувала, що повинна виправдати надії тих, хто в неї вірить.
Продовжуючи дотримуватися обіцянки, молодій актрисі довіряють першу серйозну роль, яка була її дипломною роботою — роль Марусі Чурай в п’єсі Ліни Костенко.
Після закінчення університету Ірина Мельник вирішила влаштуватися акторкою в Національний театр імені Івана Франка. Тоді на роботу калушанку приймав сам Богдан Ступка:
"Я вдячна буду йому. Він дав шанс реалізуватися на цій сцені моїй із найбільших мрій. Тому що коли ми закінчували "театралку", Юрій Пилипович запрошував кожного і запитував, куди ти хочеш на роботу. Я сказала: або я вступаю у театр Франка, або їду додому, тому що мені немає чого сидіти в Києві. Прослухавши, Богдан Сильвестрович взяв нас двох із курсу. В результаті в театрі я залишилася одна".
Ірина Мельник згадує багато хороших театральних ролей. Однак однією із тих, що найбільше запам’яталася, стала зіграна роль у виставі «Сентиментальний круїз».
За 17 років у театрі акторка встигла спробувати себе і в кіно. Визнає, що свого часу поставила ставку на театр. Проте, на її думку, рухатися вперед ніколи не пізно.
Ірина Мельник встигла зіграти у серіалах «СидОренки-СидорЕнки», «Черговий лікар», у соціальному проєкті «Відважні» та інших. Окрім того, озвучує фільми, радіоп’єси, тощо.
Також актриса старається часто приїжджати до своїх батьків у Довгий Войнилів. Каже, що батьківська хата заряджає її позитивною енергією і натхненням.
А нещодавно Ірина Мельник отримала звання заслуженої артистки України. Своє звання актриса прокоментувала так:
"Поки що я не звикла до цього звання. З присвоєнням цього звання ти отримуєш інші емоції. Ти повинен доводити, що ти маєш право носити це звання і працювати надалі ще краще. Як донька я рада, бо тішиться мій тато. Як жінка — мені приємно емоційно, як актриса — розумію, що відзначена моя робота".