Василь Дяків переконаний, що з дітьми потрібно частіше говорити Він говорить про кризу класно-урочної системи, про хайп і про те, що діти мають право щось не вчити, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "ВВС.Україна".
Хмарні технології на його уроках використовували за 8 років до карантину і дистанційного навчання, класну роботу надсилали у мейлах, а Голокост вивчали по відео з фонду Стівена Спілберга.
50-річний Василь Дяків — найкращий вчитель України-2020 — поділився власним досвідом.
Йти за дітьми. Я за своє життя вчив різних дітей. І народжених у 70-х, і в 2010-му. Щоб обрати правильну методику, треба зрозуміти, які це діти.
Коли ми говоримо про дітей покоління Z (11-24 років) і Альфа (0-10 років), то неминуче прийдемо до того, що це діти — візуали. Вони хочуть працювати у гаджетах, вони — гіперактивні і можуть зосереджувати увагу лише до 10 хвилин, а то і менше. Вони діяльні і хочуть бачити швидкий результат, а ще вони хочуть знати, навіщо їм вчити те, чого їх вчать.
Як таких дітей зацікавлювати? Якщо вони візуали, то інформацію треба пропонувати візуальну, коротку, конкретну з виходом на практичну діяльність.
Доводиться шукати відео, присвячене історії, основі здоров'я, показувати його дітям і обговорювати з ними. Але відео має бути максимально до 5 хвилин. Далі увага втрачається.
Сучасні діти захоплюються фільмами і серіалами. В цих серіалах діти часто бачать емоції, хайпову сторону життя, але гублять зміст.
Вийти з бульбашки. Діти у своїх гаджетах, як у бульбашці. Це бульбашка ілюзій, віртуального життя. Вони часто не знають, яке воно життя реальне.
У школі ми організували кіноклуб і маємо доступ до фільмів кінофестивалю Docudays UA і Children kinofest. І там діти бачать інший світ, наприклад, як школярі у Китаї важко вчаться у школі гімнастів.
У дітей був шок, коли вони дивилися такі фільми. Питали, невже таке може бути у світі, реагували дуже емоційно.
На цій емпатії і треба з ними комунікувати. Покоління Z — це миттєві реакції. Якщо ти прямо зараз не відреагуєш, то все, за 30 секунд, ти втратив момент.
Наприклад, тему Голокосту ми вивчаємо за дуже сильними відео з фонду Шоа, який заснував Стівен Спілберг і нараховує тисячі свідчень жертв Голокосту.
"Якщо я вчу інших, то я засвоюю щось краще, ніж коли мене вчать". Це китайське прислів'я я використовую на уроках.
Діти під моїм керівництвом знімають короткі відео, де говорять про безпеку — пояснюють, що таке отруєння, що треба робити при сонячному ударі.
Ми разом обираємо відео, яке виступає джерелом інформації. Діти записують власний досвід, власні історії.
Для того, щоб зрозуміти, як зацікавити дітей, не треба за ними спостерігати, з ними спілкуватися треба. На уроках, поза уроками.
Бо урок — це занадто мало, щоб діти бачили все різноманіття життя, щоб щось вивчили.
У нашій школі дуже активна проєктна діяльність.
Діти самі організували волонтерський проєкт — молодіжний клуб "Вулик", де проходили тренінги з лідерства.
Коли даєш дітям механізми, показуєш способи реалізації, вони цікавляться. Далі роблять це самі - створюють команди, пропонують ідеї, пишуть проєкти. Ми у школі це підтримуємо.
Покоління Z — це діти діяльнісні, вони хочуть бачити результат.
Творчий процес — нескінченний. Ця позакласна проєктна робота для дітей часом важливіша і принесе більше користі для них у майбутньому, ніж всі уроки.
Діти покоління Альфа і Z не можуть висидіти 6-7-8 уроків по 45 хвилин. Навіть, якщо це буде сім хайпових уроків, діти просто емоційно будуть виснаженими. Для таких дітей це не підходить.
"Діти повинні шукати своє". У школі, на жаль, ми привчаємо дітей не цінувати час. Ось це відсиджування уроків вбиває будь-яке бажання вчитися, бо дитина не бачить у цьому користі.
Школа — занадто вузька, занадто обмежена, щоб розкривати таланти дітей.
Діти повинні шукати своє місце у житті, шукати свої шляхи успіху. І не обов'язково вони мають бути ординарними.
Найбільша проблема, щоб батьки чули і намагалися зрозуміти свою дитину. Це надзвичайно складно, якщо з дитинства закладається авторитарний спосіб спілкування.
Треба будувати діалог з дітьми на партнерських стосунках. З поняттями поваги і з дотримання певних правил.
Дуже важливо проговорювати дитині: "Це твій вибір, ти маєш на нього повне право, ти сам вирішуєш, але будуть і наслідки твоїх рішень".
Що змінити у школі? У нас має бути індивідуалізація освітнього простору. Щоб діти усвідомлювали, що те, що я знаю, є цінністю. А не є просто, що я маю щось правильно сказати і отримати оцінку. Щоб це можна було використати десь далі у житті.
Що робити з хуліганами? Це люди, які здатні на ризики. Я їм показую, що ризикувати своїм здоров'ям, наприклад, ганяти на мотоциклі під 150 км, — це не шлях до успіху. Пропоную: "Якщо ти вже ризикуєш, то давай пошукаємо, де можна ризикувати з користю. Щоб показати, що ти — гідний заробляти гроші".
Зазвичай такі люди йдуть у підприємницьку діяльність, бо це ризики.
Моя порада — шукай варіанти. Якщо ти хочеш кимось стати, тобі треба це спробувати. Треба дітям показувати можливості.
Як не вигоріти? Коли втома і не хочеться ні про що говорити, я готую, а ще пишу вірші.
Часто у мене робочий день триває і після уроків. З дітьми спілкуюсь постійно — на вулиці, у парку, у магазині підходять, запитують.
Перед тим, як стати вчителем, треба зрозуміти, чи це справді твоє — чи це буде давати наснагу, чи навпаки — буде мука.
Працювати і не вигоряти мені допомагає любов до дітей, підтримка родини і команди вчителів. Коли є командний дух, це знижує моральний тиск.
