Музей працює щодня з 9.00 і до 18.00. У суботу — за домовленістю Велика біла будівля на п’ять поверхів з червоним дахом видніється ще здаля. Цікавий будинок, який не зовсім вписується у сільський ландшафт. Кажуть, за задумом він символізує птаха, що розправив крила.
Територія зелена й охайна. Доріжки, клумби, лавочки. Навколо красива панорама. Музей працює щодня з 9.00 і до 18.00. У суботу — за домовленістю. Вхід — 15 грн, дозвіл на фото — ще 15, екскурсія з гідом — 30.
Музей працює з грудня 2000 року. До цього часу він діяв в уцілілій кімнаті священничої резиденції, в якій проживала родина Бандерів з 1906 по 1933 роки. Тоді експонатів було обмаль і музейники просто ходили й записували спогади старожилів, які знали родину Бандерів.
Новий сучасний музей займає п’ять поверхів. Перший – для працівників. А самі експозиційні зали розміщені на другому й третьому поверхах. На четвертому поверсі – фондосховище й бібліотека, а на останньому – зберігаються експонати та речі, які потребують наукового вивчення.
Нема спокою і після смерті. Отож купуємо квиток і вступаємо до першої зали. Працівники музею цікаво і детально розказують про життя родини отця Андрія Бандери, який отримав парафію у Старому Угринові. Про дружину, про всіх їхніх вісьмох дітей, які народилися з різницею у два роки, хто чим захоплювався, як склалися їхні долі. Тут багато родинних фотографій.
Наступний зал — суто про Степана. Його навчання у Львові, суди, акції, як вступив до ОУН. Представлені фото, документи, агітаційні матеріали проти польської влади, оригінальні документи періоду діяльності ОУН, УПА.
Далі екскурсоводи розповідають про еміграційний період, де Бандера очолював закордонний провід, про його вбивство, а також загадкові смерті дружини і трьох дітей. Експонуються деякі особисті речі, проте більшість речей з мюнхенської квартири, де жили Бандери, нині в Лондоні. Там теж є музей української визвольної боротьби імені Бандери. Звідти музейники мають лише фото.
Також є музей у селі Воля-Задеревацька на Львівщині, але присвячений він отцю Андрію Бандері. Є кімната-музей у Стрийській гімназії, в Дублянах неподалік Львова. І там, і там вчився Степан. Але такого музею, як у Старому Угринові, більше нема ніде.
Порівняно недавно фонди музею поповнилися цінним експонатом – особистим фотоапаратом Степана Бандери, ще й кількома світлинами, які він сам зробив. На більшості фото – донька Леся. Фотоапарат й знімки передав зять Степана Андрій Куцан.
Також серед найцінніших експонатів комплексу ще називають білий мармуровий хрест біля каплички. Його у 2015 році привезли небайдужі з могили Бандери.
Ще є друкарська машинка з перерoбленим українським шрифтом з рoбoчогo кабінету Степана Бандери. Нею він кoристувався в останній періoд свoгo життя – Мюнхенський – у 1953–1959 рoках. Номерна табличка будинку, де була штаб-квартира ОУН у Мюнхені (Цепелінштрассе, 67). Тут від 1954 року розміщувалися різні українські устанoви, зокрема редакція «Шляху Перемоги», дирекція видавництва Cicero та керівництвo Антибільшовицькoгo блoку нарoдів.
Також у музеї є окремі стенди й зали, присвячені періоду підпілля на навколишніх теренах. Багато світлин повстанців, документів.
Розповідають у музеї і про підрив двох пам’ятників Степану Бандері – у 1990 і 1991 роках. Перший пам’ятник простояв понад два місяці від встановлення, а другий – всього лише 10 днів. Від нього після підриву лишилась тільки голова, яка зараз є експонатом.
Пам’ятник на повен зріст, який і нині бачимо на території, встановили у 1992 році. До речі, зо два роки тому наприкінці зими під стіни музею підкинули вибухівку. Постраждали вікна і частково фасад.
Степанова верба. Далі екскурсію продовжують у садибі Бандерів. У 2009 році будинок повністю відновили за кресленнями, що їх знайшли у старій сільській школі, яка діяла тут у радянську добу до 1977 року.
До родинного будинку Бандерів музейники самі закуповували меблі, аби відновити інтер’єр того часу. З особистих речей хіба велика скляна лампа, шаховий стіл, дзеркало, шафа й годинник — подарунок отця Андрія доньці Володимирі на весілля.
У цьому будинку отець Андрій Бандера з родиною проживав до 1933 року. Крім священства, він активно займався громадською та політичною діяльністю.
Саме тут і народився Степан, прожив своїх перших 10 років, поки не вступив до Стрийської гімназії. Але навідувався у рідне село. Створив тут театральний гурток, дитячий церковний хор і своє перше товариство «Луг».
Після екскурсії музеєм йдемо до старенької дерев’яної церкви, де служив Андрій Бандера.
Вона розташована, здається, на найвищій точці села. Спускаємося до потічка, переходимо кладку й піднімаємося добре втоптаною стежкою серед зелені й дерев.
Звичайна сільська церква, маленьке подвір’я огороджене живоплотом. Церква, на жаль, зачинена. Збоку при вході пам’ятна дошка – позолочена бляха, чорний мармур з написом про те, що парохом храму з 1906 до 1933 року був отець Андрій, батько Степана Бандери, посол Національних зборів ЗУНР, капелан УГА.
До речі, звідти вгору можна пройтися до цвинтаря, де похована родина Бандерів. Зокрема, тут спочиває мати Степана Бандери Мирослава та його найменша сестра, названа на честь матері. Туди теж спровадить вказівник.
До речі, над потічком, який переходили дорогою до церкви, росте велика й стара верба. Її у селі називають бандерівською, бо Степан любив відпочивати у її затінку.
