У виборах Ігор Насалик бере участь як самовисуванець із підтримкою Української партії та "Європейської солідарності" У Калуші Ігор Насалик запам’ятався як ефективний і креативний міський голова — за урядування його команди зокрема якісно зріс рівень освітніх і медичних послуг. Ідеї, автором яких був Ігор Насалик, як показує практика,не завжди отримують позитиву оцінку одразу, проте їхня слушність стає зрозуміла з часом. Варто нагадати ідею Насалика від 2010 року про об’єднання сіл з Калушем: її реалізувати не дали, а в підсумку об’єднання таки відбулося. Але при цьому громада втратила час, колосальні фінансові ресурси і можливості для розвитку.
Насалик — це міський голова, якого цікавить, у першу чергу, не рутина, а пошук нових викликів і можливостей. Це політик — зі знаннями і досвідом, яких потребує Калуська громада. У виборах він бере участь як самовисуванець, однак з підтримкою потужних політичних команд — Української партії та «Європейської солідарності».
Виборча кампанія Ігоря Насалика порівняно з іншими кандидатами — більш ніж скромна. У штабі кандидата розраховують на те, що калушани пам’ятають про його реальні справи і вони є вагомішими за передвиборчі обіцянки. І небезпідставно: днями у штаб прийшла жінка: «Дайте агітацію за Насалика! Якби не він, не калуська медицина, мене б на світі не було». Отже, медичний проєкт спрацював. Волонтерів, які пам’ятають і щиросердно хочуть допомоги, — чимало. А надрукованої агітаційної продукції в штабі Насалика практично не має: тут, у першу чергу, розраховують на досвід та мудрість калушан.
19 жовтня кандидат на посаду міського голови Калуської громади був гостем програми «На часі» в студії Калуського міського телебачення та дав відповіді на питання, які цікавлять калуську громаду. Пропонуємо Вашій увазі ключові та розширені тези з його виступу.
Чому Ігор Насалик вирішив повернутися до Калуша?
— Якби економіка нашої держави розвивалася так, як вона розвивалася у 2016-2019 роках і ми мали б щороку ріст валового внутрішнього продуту на 3-5%, сотні мільярдів гривень заходили б у бюджет з реальної економіки. Якби держава далі продовжувала процес децентралізації , а органи місцевого самоврядування отримали б додаткові кошти й можливості, тоді б у мене не було мотивації брати участь у виборах міського голови. Якщо є нормальний бюджет, то ділити його і контролювати витрачання коштів може середньостатистична команда.
Кардинально напрямок руху нашої держави змінився в 2019 році, після парламентських виборів 21 липня. Країна попрямувала до економічної кризи. Через чотири місяці ріст ВВП склав нуль відсотків, а через вісім місяців — маємо мінус 11,5%. Бюджет, який запропонував уряд на 2021 рік,економісти й експерти оцінюється як бюджет апокаліпсису. Для громад органів місцевого самоврядування будуть надзвичайно складні економічні умови.
Рішення балотуватися на голову Калуської громади прийняв з однією метою — зменшити тиск економічної кризи на нашу громаду. Друга мета — побудова однієї з найуспішніших громад в Україні. Для досягнення цих цілей є знання, вміння, амбіції й мотивація.
Інший напрямок походить з 2006 року. Тоді за перших три місці роботи на посаді міського голови вдалося забезпечити цілодобове водопостачання в Калуші. За останніх 15 років калушани забули, що таке графік подачі води та створення запасів у відрах і ванні. Насправді, ми тоді вирішили основні проблеми — нейтралізували вплив ЛУКОРу-КАРПАТНАФТОХІМу з російським менеджментом на розвиток міста та приймали економічні й суспільні рішення на користь Калуської громади. Зараз є спроби й варіанти поновлення їхнього впливу.
Тому друга основна мета моєї участі у виборах — не допустити до управління містом фінансово-промислових груп, адже їхні завдання і цілі не завжди співзвучні з інтересами Калуської громади, а часто — діаметрально протилежні їм.
«Громада щасливих людей» — план дій на посаді міського голови
Програми розвитку громади на п’ять років в умовах відсутності стратегічного курсу розвитку держави, за відсутності програми дій уряду хоча б на рік, — необґрунтований набір декларацій. Це так само, якби до сім’ ї з доходом 15-20 тис. гривень прийшов молодець і обіцяв, що за півроку ви зможете купити «Мерседес», а ще через рік — квартиру.
У програмах більшості кандидатів джерелом наповнення бюджету є залучення інвестицій та створення робочих місць. Залучити інвестиції в умовах кризи і відсутності судової системи — неможливо. Сюди може зайти лише екологічно несприятливе виробництво.
Що має зробити міський голова, щоб наповнити бюджет?
— У 2010 році Калуш став найкращим містом України, тому що нам вдалося збільшити доходи бюджету: на одного мешканця припадало понад 5 тис. гривень. Після Калуша йшли Донецьк, Дніпропетровщина, а Івано-Франківськ — десь на останніх місцях. У Калуші запускали програми, які на роки і десятиліття випереджали програми держави: зокрема, вводили аукціони на землю, утворювали прибуткові комунальні підприємства. Ми єдині в Україні провели референдум, першими пропонували програму децентралізації. Реалізувати вдалося не все, і зараз ми є середньостатистичною громадою, а були б найкращою в Україні.
На сьогодні перевагу зможуть отримати лише ті громади, які запропонують нестандартні шляхи наповнення свого бюджету. Моя програма, підтримана і Українською партією, і «Європейською солідарністю», проста і міститьключове завдання — заснування й розвиток комунальних бізнес-проєктів. У Калуші є успішний досвід міського інформаційного центру, муніципального ринку, кінозалу в «Мінералі». Це мікропроєкти, вони великого доходу не принесуть. Але ми можемо створити комунальні промислові підприємства, які будуть наповнювати бюджет громади. Наприклад, відновити виробництво калійних добрив, які Україна наразі імпортує. Калушу потрібні інвестиції, але за існуючої ситуації в країні вони можливі тільки на основі особистого авторитету голови громади. І я їх забезпечу. Якщо за півтора-два роки ми подвоїмо доходи бюджету, то це буде базою для вирішення багатьох завдань.
Комунальний бізнес і наповнення бюджету — це інструменти. А громада щасливих людей — це мета, до якої ми йдемо. Людина щаслива, коли вона отримує гідну зарплату і з допомогою цієї зарплати може задовольнити свої побутові, культурні, духовні потреби, а пенсіонер з невеликою пенсією має соціальну підтримку громади.
За рахунок більших доходів бюджету хочу вирішити кілька основних проблем. Перше завдання — залучити до занять спортом якомога більше людей. Середній вік життя українців — 64 роки, а європейців — 82. Чому така шалена різниця — практично 20 років? Зрозумів це, побувавши в Данії. Там скрізь величезні спортзали, де займаються люди різного віку, і коштує це копійки: міста дотують спортивні об’єкти. У результаті люди стають здоровішими. Такий досвід треба переймати. Пов’язане з цим завдання — будівництво нового спортивного мультикомплексу біля Льодового палацу.
Щодо молоді, то програма включає підтримку такого напрямку, як кіберспорт. Маю чудові стосунки зі збірною України з кіберспорту — це сучасний і дуже видовищний вид спорту, який, до речі, у вересні цього року був визнаний видом спорту і в Україні. Для нашої країни це історичний момент, адже кіберспорт уже давно — фундаментальний елемент сучасної цифрової культури. Кіберспортом захоплюються близько 600 мільйонів людей, серед яких і мільйони українців. Знаю, що калуська команда взяла першість області серед 23-ох команд і брала участь в чемпіонаті України з кіберспорту UESF. Треба підтримати!
Друга програма — більш глобальна і передбачає всеосяжну диспансеризацію й охоплення профілактичними медоглядами мешканців громади. Це найважливіше для життя і здоров'я кожного. Наведу приклад: за 2019 рік від захворювань серцево-судинної системи в Калуші і Калуському районі померло майже 1000 людей. Ми можемо їх врятувати, якщо підемо шляхом Європи. Це буде реалізовано в окремо взятій Калуській громаді. Програма передбачає повну діагностику й щорічне обстеження мешканців громади — це капіталовкладення міського бюджету у медицину, обладнання тощо. Для людей комплексні щорічні медогляди будуть безкоштовними. А за 3-5 років ми зможемо збільшити середній вік населення громади мінімум на 10-12 років.
Інформаційна війна
— За чотири роки нарахував 20 тисяч публікацій в інформаційному просторі з однією метою — скомпрометувати Насалика як політичну і фізичну особу. Це 12-15 публікацій щодня, включаючи суботу-неділю. Десятки мільйонів гривень було вкладено в процес дискредитації.
Наприклад, формула «Роттердам+». Ніхто не зважає, що формула була затверджена 15 березня, а міністром Насалик став 15 квітня і жодного стосунку до неї не мав. З іншого боку, формула, яку всі критикують, працює й досі. Таким чином, час розставляє всі крапки над «і».
Друге. Перед виборами оголошують про те, що Насалик не задекларував дохід і є постанова НАЗК про притягнення його до відповідальності. Але мовчать, що вже є рішення Верховного Суду України, яким постанову НАЗК визнали незаконною. Вона — злочинна, а люди, які готували цю постанову, зараз звільнилися.
Третє, на чому спекулюють, — спілкування з керівниками ЛНР/ДНР. Хочу нагадати, що в січні 2015 року, коли впав Донецький аеропорт, коли йшла операція в Дебальцевому,до на той час народного депутата Ігоря Насалика у відчаї звернулася мешканка Калуша: моя дитина — у полоні! Допоможіть! Що ще я міг зробити, як депутат? Разом з журналістом калуського телебачення поїхали на контрольовану бойовиками територію і шукали спосіб як попасти туди, де тримали полонених. Довелося представитися журналістами, нібито ми брали інтерв’ю і тільки так отримали дозвіл відвідати наших хлопців. Ми їх знайшли в лікарні і зробили все для того що повернути додому. Жоден з тих кого ми знайшли, а це близько 10 чоловік, не залишилися в полоні. Після того до мене дзвонили з усіх куточків України з проханням допомогти але на жаль це могла бути лише одноразова акція.
До речі, коли їхав у Донецьк, не знав, чи повернуся звідти живим. На звинувачення раніше не реагував, бо не вважав серйозними. А нині мушу відповісти, бо беруть за живе. І насамкінець, за поїздку у Донецьк я був нагороджений службою зовнішньої розвідки України однією з найвищих їхніх нагород – Діамантовим Хрестом. З хлопцями, їх батьками спілкуюся досі і якби можна було повернутися назад чи виник би схожий момент: хтось потрапив у полон чи потребував допомоги, не задумуючись би поїхав за ліню фронту знову. Життя наших захисників того варте.
Підполковник Олег Кузьміних (брав участь в обороні Донецького аеропорту, де командував підрозділом легендарних «кіборгів») — про Ігоря Насалика:
«Мало хто знає, про це знаємо лише ми військові, що ще в 2010 році ми, десантники, отримували допомогу для заправки вертольотів, щоб здійснювати стрибки. Ігор Степанович тоді сказав: як може бути десантник без стрибків? Це для нас була велика проблема. Мало хто знає, що він знайшов десять людей 128-ї бригади, які були в полоні і повернув їх додому. Скажіть, хто знає депутатів, мерів, які їздять, знаходять? В основному займаються своїми справами. Людина, яка вивезла більше 50 «двохсотих», зробив експертизу ДНК. Що це означає? Уявіть себе на місці сім’ї, в якої з’явилося місце, куди можна принести квіти».
Останні звинувачення пов’язані з передачею Калуської ТЕЦ у комунальну власність міста. По-перше, громада від цього лише виграла б. А закиди, нібито ТЕЦ хтось хотів прибрати до рук, — маячня, адже за діючим законодавством це неможливо. До речі, за міністра енергетики Ігоря Насалика Калуська ТЕЦ була в плюсі — працювала з прибутком. Зараз — у мінусі.
Скорочення на «КАРПАТНАФТОХІМі» і вирішення екологічних проблем
— Робота нафтохімічного підприємства — це не лише робочі місця. Це й екологічні проблеми, які вони створюють. Які б податки не сплачували в бюджет, вони не компенсують втрачене здоров'я людей. У період пандемії різко впала ціна на нафту — сировину для нафтохімічного комплексу. Це означає, що підприємства отримують надприбутки. Скорочувати в цих умовах заробітну плату, як на Калуському трубному заводі, чи працівників, як на ТОВ «КАРПАТНАФТОХІМ» — неприпустимо. Місто має виступити спільно з профспілками підприємств для того, щоб захистити інтереси працівників та громади.
Щодо екологічних проблем, то, в основному, вони є наслідком розвитку на Калущині нафтохімічної промисловості. Ми з 2006 року стукали в усі двері і тоді знайшли креативний вихід: 2010 року провели референдум — єдиний місцевий референдум в Україні. Його результати були затверджені Указом Президента, Верховна Рада підтримала, а Кабмін затвердив програму ліквідації надзвичайної ситуації. Вона почала реалізовуватися: місту виділили 14 млн доларів — на медичну програму. Понад 200 млн доларів вклали у вивезення гексахлорбензолу. Тоді міська влада пропонувала зробити це раціональніше і з меншими затратами. Але впевнений: якби тоді не вивезли гексахлорбензол, то сьогодні міста Калуша вже не було б. А питання Домбровського кар’єру й поширення засолення — це питання, чи відновиться виробництво калійних добрив, і того, як успішно ми будемо розвивати нашу громаду.
25 жовтня мешканці громади виберуть курс і напрямок свого розвитку на наступних п’ять років. Наш курс — громада щасливих людей. І я буду щасливий, коли кожен мешканець громади буде почуватися впевненим у завтрашньому дні та захищеним.
На правах реклами