Ось такі премудрості господаря. Можливо, хтось із прикарпатців ними скористається. Із чого та як виготовляють такі повітки тепер, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "ПІК".
«Кошниці відомі ще з XYIII століття. Щоправда колись вони не були дерев’яні. Їх плели з лози, дах наривали очеретом. Зараз, якби хтось сплів кошницю з лози, то це був би музейний експонат. Та й лози на «малу комору» треба чимало. Словом, клопоти неабиякі», — розповідає тлумацький майстер Мирослав Плугатор, який понад 30 років пропрацював столярем.
Зараз кошниці осучаснені. Їх роблять з дощок, іноді з фанери. У пана Плугатора кошниця традиційна, дерев’яна, з дощок ялиці. За формою нагадує перевернуту трапецію: знизу — вужча, зверху — ширша. Ще й накрита шифером. За словами чоловіка, дошки були в господарстві.
На кошницю заввишки 2,1 метра, завширшки вверху 1 метр, а внизу—70 сантиметрів, витратив 1,5 кубічних метра дощок. Кожну дошку довелося обрізувати, обпилювати, аби були однакових розмірів. Далі майстер збив своєрідний каркас: чотири дошки для боковинок, і ще по 4 для передньої та задньої стінок. Потім збив основу під дах. Коли все було готове, почав забивати боковинки меншими дощечками.
Із одного боку міні-комори господар припасував двоє дверей із металевими защіпками.
«Крізь нижні двері мені зручніше накидати кукурудзу, а через верхні узимку забирати. Насамкінець накрив дах кошниці двома листками шиферу, сполучив їх зігнутою бляхою. Таке сполучення називається «коник». Стоїть кошниця не на землі, а на дерев’яному підвищенні. Це ніби фундамент для хати», — презентує свій витвір пан Плугатор.
Між фундаментом і каркасом є підлога із 25 дощечок. Усередині є ще й густа металева сітка. Це для того, аби взимку до кукурудзи не добралися миші і птахи її не клювали. У такій «хатинці кукурудза може бути не одну, а 3-4 зими. При цьому залишається у доброму вигляді. Вона не протухне й не замокне, бо є добра вентиляція через дірочки між дощечками. Щоправда, коли надворі сильні дощі чи сніг, кошницю варто обмотати брезентом, а після негоди зняти.
