Наталія Ващук збирає одяг для бідних Зіпнутися на ноги, повірити у себе їй допомогли добрі люди. При чому абсолютно чужі, незнайомі. Тож не дивно, що тепер всю свою життєву енергію вона стала направляти на допомогу тим, хто опинився у великій скруті, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Вісник".
Гуцулка Наталя, а саме так її колись називали місцеві у Кисилині. Знайомство тягнеться з далекого 2008 року, коли вона із Прикарпаття (Наталя насправді румунка за національністю) прислала нам відчайдушний лист — крик душі. Покалічена чоловіком-тираном, з відмороженими ногами, хворими донечками — бо ж довелося втікати їм босими в одних нічних сорочках по снігу — просила допомоги. Співчутливі люди відгукнулися, і Наталя з двома малими дітками й пакетом речей ризикнула переїхати жити на невідому їй Волинь. Відтоді минуло 12 років. Всяке було за цей час: ще один невдалий шлюб, народження «сонячної» із синдромом Дауна донечки, важкі заробітки, щоб стягнутися на свою хатину. Тепер Наталя — це енергійна жіночка, яка за себе постоїть і не дозволить ображати інших. Справжня активістка, на яких, як відомо, і світ тримається. То вона воює проти незаконної вирубки дерев, то намагається «вибити» майданчик для сільських дітей.
— Все почалося з гуманітарки, яку кілька разів привозили нам у село, — розказує Наталя. — Мені геть не сподобалося, що її спочатку перебирали всі ті, хто виписував «для нужденних», а власне нужденним залишалися одні ганчірки. Це було несправедливо! Я стала вникати: що це за фонди, кому ці речі призначені в першу чергу, як повинна здійснюватися передача допомоги. Почала шукати волонтерів, спілкуватися з ними. Потім взяла у сільраді списки потребуючих допомоги людей і звернулася до нашого місцевого депутата. Все розклала по поличках — отак має бути і отак, беріть, возіть, вам люди велике спасибі скажуть. Він спочатку ніби активно пообіцяв, але, певно, щось у нього не вийшло. Я чекала-чекала, а тоді вирішила сама засукати рукави. Підключила волонтера Миколу Малого, голову нашої Затурцівської ОТГ пана Володимира Патійчука, бо ж мені потрібен був транспорт. Ще дільничний допоміг Богдан Скучинський, була інспектор з ювенальної служби Олена Павлюк, яка веде сім’ї зі складними сімейними обставинами. А ще односельчанка Майя Соколюк — вогонь, а не жінка! І через три дні я привезла першу партію речей, які ми стали роздавати дійсно потребуючим сім’ям.
Наталка назвала цю благодійну акцію «З добром у серці». Зізнається, що немає кращого відчуття, аніж бачити щасливі очі дітей та дорослих, яким простягають руку допомоги. Тож зараз, влившись у волонтерський рух, не має ані хвилини спокою. То вона шукає коляску для бідової багатодітної сім’ї, то везе у сусіднє село газові плити, роздає гуманітарну допомогу і пече печиво та готує закрутки хлопцям-захисникам на фронт. Дивуюся, де в цієї тендітної жіночки береться стільки енергії? У самої четверо дітей, чоловік, господарка та ще нещодавно взяла під свою опіку кілька сімей.
— Є у нас одна бідова жіночка, двоє дітей. Уявіть, вони досі жили без холодильника! — емоційно розказує про свою підшефну Наталка. — Треба було бачити їхні очі, коли ми привезли їм той холодильник, а ще ліжко, диван, стіл і тумбочку. Я мусила її взяти під контроль. Жінка ця має інвалідність — і цим багато хто користується. Я, як стала розбиратися з її боргами, які їй понаписували у магазині, — схопилася за голову! Вона не дуже розуміється в цінах, то їй м’ясо продали за 3000 гривень, картоплю за 12 гривень кіло, палку ковбаси за 600. А вона з дітьми живе лише на ту єдину пенсію 1700 гривень! То я тепер маю купу справ із нею: треба навчити користуватися холодильником, робити закупи на тиждень-два, консервацію на зиму. Її ж, бідну, ніхто тому ніколи не вчив!
