Людям похилого віку важко зв'язатись з родичами через сучасні девайси У гірських районах Івано-Франківщини села розкидані далеко одне від одного. А ще кожне має десятки присілків. Горяни якось призвичаюються в них жити. Так було відвіку. Не сильно різниться устрій і тепер, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Голос України".
Глянеш отак на полонини — відстань між хатами може сягати й кілометра. Для туристів — краса: серед доглянутих полонин то тут, то там — обжиті оази, що потопають у садах. Та не скрізь така ідилія. Часто трапляються покинуті хатинки. Молодь оселяється в низинних частинах сіл або й узагалі виїжджає: урбанізація впливає й на звичний уклад життя горян.
Самотнім людям похилого віку скрізь важко. Зазвичай на допомогу приходять сусіди. А як бути в гірській місцевості? До найближчої хати дорога неблизька. І залишаються старенькі наодинці з природою. Інколи на порятунок приходять туристи, які є частими гостями в Карпатах.
Ця маленька бабуся виникла, здавалося, нізвідки. Підійшла до автомобіля із туристами, котрі зупинилися біля джерела в селі Снідавка Косівського району дорогою до відомого витвору природи чи небесних сил — кам’яної Терношорської Лади. Тримала в руках якийсь папірець.
«Зателефонуйте за цим номером, дуже прошу. То до мого сина. Він десь біля Києва на роботі. Я часто таким методом зв’язуюся з ним, бо сама не вмію користуватися мобільним телефоном», — розповіла бабуся.
Назватися не захотіла: мовляв, що там про мене писати. Лише сказала: дочка працює за кордоном. А вона тут мешкає сама. І вказала на будинок за потічком. Справді, серед дерев проглядалася обжита господарка. Тут, у горах, городів не обробляють через кам’янисті ґрунти. Проте біля хати завжди є садочок, буває, тримають кіз. Дрібну живність не можна: лисиці тут часті гості.
Наша незнайомка поговорила кілька хвилин із сином, чемно подякувала та й пішла собі через потічок додому.