У Петранці вшанували отамана УГА Ярослава Воєвідку, жорстоко вбитого комісаром. ФОТО

У селі Петранці на Рожнятівщині освятили пропам'ятну дошку славетному односельцю.
Переглядів: 542
Дошку встановили на фасаді місцевої резиденції — на подвір' ї, де в сім'ї священника народився Ярослав Воєвідка

У рамках вшанування 100-річчя з часу жорстокого вбивства більшовицьким комісаром українського військового діяча, доктора права, команданта першого артилерійського полку у складі 1-ої бригади Українських січових стрільців, отамана Української Галицької армії Ярослава Воєвідки (5.03.1882-28-29(30).03.1920) в селі Петранці на Рожнятівщині, де він народився, освятили пропам'ятну дошку славетному односельцю, розповіла в соцмережі краєзнавиця Дарія Ониськів.

Дошку встановили на фасаді місцевої резиденції — на подвір' ї, де в сім'ї священника о. Корнилія Воєвідки народився Ярослав Воєвідка.

Мешканці Петранки висловлюють краєзнавиці вдячність, адже вшанування і встановлення пропам'ятної дошки славетному односельцю відбулося саме завдяки ініціативі Дарії Ониськів.

У газеті "Свобода" за 1960 рік розмістили Статтю Д. Микитюка "Як згинув отаман УГА Ярослав Воєвідка":

"…Він народився 5-го березня 1882 р. в родині о. Корнелія і Олександри в селі Петранка біля Калуша. Гімназію закінчив у Львові і Празі. Однорічну військову службу закінчив при 35-ім гарматнім полку польової артилерії у Станиславові. Адвокатську практику відбував в канцелярії д-ра А. Горбачевського в Чорткові.

Цілу І-шу світову війну перебував на фронті як командант батереї в ранзі поручника, а потім сотника. В часі завзятих боїв в Карпатах 1914-го і 1915-го років став прихильником і щирим боєвим другом Українських Січових Стрільців, бо разом з ними і його батерія входила в склад того самого корпусу. Дня 9-го серпня 1918-го року одружився у Львові з Любою Гузарівною, дочкою о. Евгена Гузара, з подружжя якого народився син Ярослав, що тепер живе в Австралії і є інженером будівництва.

Розвал Австрії застав його в Херсоні над Дніпром. На вістку про проголошення української державности на землях Східної Галичини, старався якнайскорше прибути на поміч рідному війську у Львові, одначе обслуга батерії по дорозі до Тернополя розбіглася домів – сам командант батерії доглядав і кормив коней, а його батерія, доповнена в Золочеві, прибула під Львів по відході війська зі Львова та в грудні 1918-го року зорганізував І-ший гарматній полк і як його командант в складі […] УСС перебув усю визвольну боротьбу.

За виявлену надзвичайну хоробрість і відвагу в чортківській офензиві, а головно за побідний наступ із здобуття Бережан, Начальна Команда УГА, наказом ч. 43, з дня 22 червня 1919 р. піднесла його до ступня отамана (майора).

По примусовій злуці УГА з Червоною Армією, в часі реорганізації галицьких військ в бригади, большевики позбавили його в березні 1920 року командування гарматнім полком і тоді сл. п. отаман Воєвідка мав замір виїхати до Одеси на лікування підірваного здоров’я після 6-літніх безперервних років фронтової служби.

По дорозі в містечку Піщанка, біля залізничної стації Попелюхи, повіт Балта, арештував його червоний комісар Табукашвілі, що – вславився знущанням над населенням із грабунками. «Давай коня і гроші» – сказав большевик от[аману] Воєвідці. Той дав гроші, але коня – вірного товариша стрілецької долі, відмовився дати. Лютий комісар двічі тоді вистрілив йому в плечі. Першим стрілом ранив його в рам’я, а другим, смертельним стрілом, прошив йому живіт. По 14-годинних болях і муках покійний отаман помер у лічниці в Піщанці вночі з дня 28-го на 29-го березня 1920-го року. Останні його слова були такі: «Перекажіть моїй дружині і родині, що я вмираю невинно. Нехай вони виховають мого сина-єдинака на доброго українця».

Заступник команданта ЧУГА Солодуб наказав заарештувати вбивника і на приказ 2-гої галицької бригади ЧУГА виїхав 29-го березня 1920 р. слідчий суддя-четар Осип Раставецький до містечка Піщанки і тут наказав заарештувати комісаря і перевести ревізію награбованого майна. В грошах найдено понад 82 тисяч різних грошей як російських, українських і австрійських. Дальше найдено портфель пок[ійного] отамана, в якім було 4 тисячі австрійських корон (без вартости) і 150 українських карбованців. Крім того одного чорного коня і одного гнідого, три револьвери, одну шкіряну торбу (власність пок[ійного] отамана), 6 куснів полотна, 10 куснів різної матерії, 47 хусток і два мішки ниток. Крім того, вбивникові закинено цілий ряд грабунків і вбивств.

Заарештований комісар, ідучи до польового суду під ескортою галицьких жандармів під командою чет[аря] В. Ониська, цілий час відгрожувався, що йому нічого не станеться, бо він має рідню між большевицькими достойниками і він ще не одного галичанина-контрреволюціонера вишле на той світ.

Але той жорстокий комісар-вбивник не доїхав до польового суду, бо на залізничій стації Вапнярка, переїздили в тому часі на протипольський фронт стрільці з 2-гої сотні 4-го куреня, 11-тої Стрийської бригади, під проводом підхорунжого Романа Лісковацького, скочили до вагону, розоружили ескорту, випровадили вбивника за стацію і там виконали самосуд: один стрілець двома стрілами поклав вбивника трупом у рові як собаку.

По цім справедливім самосуді стрільці розбіглися до своєї сотні, яка відбувала в тому часі вправи за стацією. Приявна на стації большевицька ЧеКа робила слідство, підозріння впало на стрільців 2-гої сотні і на підхор[унжий] Лісковацького, але командант сотні пор. В. Воробець потвердив, що всі стрільці 2-гої сотні були цілий час на вправах. Тої самої ночі 4-тий курінь 11-тої Стрийської бригади відїхав на протипольський фронт і галичани звільнилися від «симпатичних союзників».

У трагічній смерті сл. п. отамана Ярослава Воєвідки є два, глибоко зворушливі, моменти, а саме: Цей хоробрий командант гарматнього полку, що 6 літ фронтових боїв заглядав смерті в вічі, не згинув вояцькою смертю на полі слави, але в обороні свого вірного друга – коня, а вмираючи, він пам’ятає за свого сина-єдинака.

Як неустрашимий герой-артилерист і зразковий командант-старшина, він назавжди залишиться у вдячній пам’яті вірних своїх побратимів-стрільців і старшин Української Галицької Армії і всього українського народу, якому він вірно служив аж до загину».