Сьогодні, як і колись, на цьому місці розміщено підприємство з буріння У Калуші добували газ і газолін, виготовляли сільськогосподарську техніку, на основі приватних жидівських промислів радянська влада утворила в місті артілі «Радянський швець», «Харчовик», «Перемога», «Радянський шкіряник», «Електрометал», мармеладну фабрику, м’ясокомбінат, центральні ремонтні майстерні «ЦРМ», деякі з яких з часом виросли в солідні підприємства.
У Калуші був і калуський лісокомбінат, який мав дільниці у Вістові, Копанках, Завою, Підгірках. Досить потужною була МТС (машинно-тракторна станція), що спочатку розташувалася на близькому мені «Новому Калуші», де першим директором був наш сусід — Василь Миколайович Сулейко. З часом це підприємство перетворилось у відому «Сільгосптехніку».
Але сьогодні мова про газ, адже його почали добувати в Калуші давно. І тепер добувають, тільки подалі від міста і воліють це не афішувати, бо вже дуже ця тема болюча. Цікаво було б дізнатися, яка вартість була його для калуських міщан в ті часи? Але повернемося до історії.
В 1912 році шукали на окраїні Калуша нафту і натрапили під час свердління на глибині 960 метрів на газ. Вибух викинув свердло і розкидав вишку. Вибух з трудом опанували, а газ «одягнули» в труби і ним до 1920 року постачали калійну фабрику і навіть частину мешканців міста.
З часом тиск у свердловині впав і видобуток газу припинили. Ініціатором пошуку газу виступив інженер Юзеф Туркевич, який створив при калійній фабриці окремий відділ. У 1921 році розпочали буріння одразу трьох нових свердловин і на одній з них на глибині 1000 метрів натрапили на велике родовище газу, який використали для котельні фабрики, яка варила кухонну сіль. Але з часом і ця свердловина виснажилась. Друге і третє буріння були безрезультативними. Грошей бракувало, тому пошуки газу припинили.
Наприкінці 1930-х років перед керівництвом фабрики знову постало питання перейти з дорогого вугілля на газ, адже цього вимагали економічні показники. Виник задум прокласти газопровід з Дашави через Калуш до Станіславова. Однак, щось не зійшлося і перемовини зупинили.
Навесні 1935 року почали чергову серію буріння і вже за рік на глибині 700 метрів натрапили на газове родовище, яке назвали «Адам». У липні 1936 року приступили до буріння свердловини «Олександр», де за рік в серпні 1937 року натрапили на багате родовище газу. Газ із обох свердловин з’єднали одним трубопроводом і подали на калійну фабрику, яка в той час носила назву ТЕСП.
У жовтні 1937 року розпочато буріння третьої газової свердловини під назвою «Віктор», яка мала остаточно вирішити питання палива в Калуші і дати нові можливості для збільшення випуску товарної продукції калійного промислу.
У цей час ТЕСП широко виходить на європейський ринок мінеральних добрив, де успішно конкурує з продукцією з СРСР і Іспанії. На час німецької окупації даних про видобуток газу немає, але відомо, що калійна фабрика працювали на газі. А вже в радянський період у Калуші в квітні 1946 року районна контора тресту «Укргаз» звітує, що газові свердловини №16 і №30 введені в експлуатацію. План з видобутку газу було виконано на 120 відсотків, а найкращими в роботі визнали майстрів Стефана Цигана і Касіяна Величковича. Директором калуської контори «Укргаз» на час її створення працював П. Тюлєнєв, головним геологом — О. Надевенська. Люди не місцеві, прислані Москвою. З газет того часу дізнаємося, що кращими працівниками були слюсарі Олекса Бойкович, Михайло Хемич, Іван Козоровський, Тарас Сімків, тартальники Володимир Долинка, Василь Козик, мотористи Микола Козик, Іван Гут, Петро Олійник. А це вже прізвища калуських міщан. Інформація свідчить про те, що на час створення калуської контори в місті були кваліфіковані робітники, які добре зналися на добутку газу. А, можливо, зі зміною влади видобуток газу і не припинявся.
У той час почали застосовувати нову механізацію замість старих ударних апаратів, які діяли на малих горизонтах і давали невелику проходку, стали до дії обертові механізми. Дерев’яні вишки заміняють на сталеві пересувні, що дозволяє використовувати їх декілька разів З доповіді головного інженера калійного комбінату П. Солодянкіна 13 серпня 1946 року дізнаємося, що для продуктивної роботи підприємству в цьому році потрібно було на добу 50-60 тисяч кубічних метрів газу. У 1948 році треба вийти на 100-110 тисяч, а в 1950 році потреби зростуть до 140-150 тисяч кубічних метрів природного газу. Як закликав доповідач, це потребує докорінного поліпшення роботи калуської дільниці «Укргазу». Свердловини виснажувались, тому питання стояло так гостро.
Чи впоралась з поставленим завданням калуська дільниця — не відомо. Про радянський період роботи набагато краще і фаховіше могли б розказати мої шкільні колеги по середній школі №4, які вивчились на інженерів і працювали на керівних посадах в калуській конторі глибокого буріння. Саме таку назву отримала калуська дільниця «Укргазу» у 1960-х роках. І займалася вона пошуками газу на теренах вже всієї західної України. Утім, і в мене збереглись в пам’яті приємні спогади, пов’язані з «КГБ» — конторою глибокого буріння. Деcь у 1965 році мені довелось захищати спортивну честь цієї контори на змаганнях з настільного тенісу. Без особливих зусиль ми стали першими і в нагороду нас гостили в ресторані. Тоді ще підлітком я вперше побував у Львові і потрапив у такий заклад, про що пам’ятаю понині.
Євген МАЗУР, краєзнавець
