Навіть під час навчання у семінарії отець Василь не залишав футбол Його хобі — волейбол, футбол, теніс, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Нова зоря".
«У мене, сільського хлопчака, не було жодних ґаджетів, — розповідає з усмішкою священник-спортсмен. — Найкращою розвагою для мене та десятків моїх ровесників було поганяти м’яча. Допізна. Аж допоки батьки не сварилися».
З 10 років Василь Фіголь захопився волейболом та футболом. Допитливий хлопець не пропускав жодної гри сильних команд рідного села Крилос Галицького району. Так само сумлінно, як на футбольні та волейбольні матчі, Василько ходив і до церкви. Донині священник пригадує, що недільні відвідини храму та стадіону були для нього неабиякими святковими подіями. Сільські спортсмени зауважили зацікавлення хлопця грою та почали кликати на поле. Але в команду Василь Фіголь потрапив як гравець лише в 10-му класі. Однак кар’єру спортсмена юнак не обрав. Його кликав Господь.
«Під час навчання у семінарії я не залишив спорт, — веде далі отець Василь. — На тренування ходив у спорткомплекс медичного університету, навіть виступав за команду закладу вищої освіти».
Коли отець Василь прийшов служити у Липівку, то одразу зауважив, як під час Літургії місцеві хлопці та юнаки збираються на ігри. Священник одразу зметикував, як зібрати молодь у церкві. Він підійшов до сільських спортсменів та сказав, що сам волейболіст та футболіст. За мить запропонував усім прийти спочатку до церкви, а згодом пограти разом. Пропозицію радо прийняли. Згодом отець Василь став спортивним локомотивом села. Він не лише грав та тренувався з липівськими спортсменами, а й привіз на товариський матч команду з рідного Крилоса. Та після першої гри у липівчан було неймовірне розчарування: вони програли досвідченим крилоським спортсменам.
«Я дуже переживав, довго молився після матчу та просив Бога, аби мої парафіяни не закинули спорт і не розчарувалися в мені, як у спортсмені та в священнику, — пригадує отець Фіголь. — Дякую Всевишньому, що після програного матчу липівчани почали ще старанніше тренуватися і… молитися».
Через рік команда Липівки виграла матч-відповідь у Крилосі. До речі, жителі рідного села отця Фіголя неабияк ревнували свого земляка, який грав за команду суперників. Об’єднані спортом і молитвою, липівчани виграли першість району з волейболу, виступали на обласному рівні. А ще діяльний активний священник організував великий футбольний турнір. Це може здатися неймовірним, але в невеличкому селі у турнірі брали участь аж 10 команд, в яких грали понад 100 осіб.
«Після того, як ми поганяли м’яч ногами, повідбивали руками, захотілося чогось делікатнішого, — жартує отець Василь. — І це був теніс».
Священник на церковному подвір’ї навіть поставив тенісні столи. І тепер після Служби Божої молодь та й старші мають час для активної гри.
«Нерідко на стадіонах та в спортзалах під час матчів можна почути нецензурні слова й вигуки вболівальників. Чи не дискомфортно Вам при цьому, як священникові?», — запитав журналіст отця-спортсмена.
Отець Василь зізнається, що, на жаль, таке трапляється. Проте сама присутність священника стримує надміру затятих вболівальників та гіперемоційних спортсменів. Та й перед кожним матчем отець молиться, аби гра пройшла спокійно, без ексцесів та сварок. Товаришів з рідних команд отець Фіголь налаштовує на повагу до суперників, поміркованість та внутрішній спокій, постійно нагадує, аби ніхто нікого не травмував навмисно, не шахраював у грі, щоби завжди всі пам’ятали, що вони насамперед — християни.
Прикметно, що син та зять отця Фіголя також захоплюються спортом. Разом з батьком і тестем грають у футбол і волейбол.
«Я міг би стати професійним гравцем, викладачем спортивних дисциплін або тренером, але для мене найважливіше — це служіння Богові. І, бачите, Всевишній вчинив так, що маю те, про що я мріяв. Ще й Господеві служу. Це і є повнота життя та щастя у Бозі», — підсумовує священник.
