ВІКНА 22 роки поруч!

Як веснують пінгвіни в Антарктиді

Тиша. Океан ніжною хвилею хлюпає на кам’янистий берег, ніби леститься до заспаного кам’яного велетня.
Переглядів: 770
Загальна чисельність в регіоні оцінюється у 25-30 тисяч птахів.

Де-не-де лунає дзвінкий окрик домініканського мартина ㅡ по-простому, чайки, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "УП.Життя", написав блогер Олександр Салганський.

Саме в цей період антарктичні птахи обирають собі місця для гніздувань ㅡ їм потрібно встигнути захопити свою часинку короткої антарктичної весни.

З кінця жовтня (а це середина весни в Південній півкулі) льодяний край починає наповнюватися життям.

Не вистачає лише наших героїв ㅡ пінгвінів…

Аж раптом спокійна вода закипає, океан вибухає феєрверком бризок — і з води, ніби кулі, один за одним, стрімко вистрибують чорно-білі фігурки, гупаються на сніг, незграбно підводяться, обтрушуються і діловито чалапають далі.

До станції "Академік Вернадський" прийшли пінгвіни!

Вони покинули наші острови ще на початку антарктичної зими, у червні, і пішли за "відкритою водою", адже скуті льодом бухти для пінгвінів означають голодну смерть.

А тепер ці птахи повернулись додому, щоб продовжити свій рід.

Острів Галіндез ще вкритий сніговими барханами, мов теплою периною. Але наші маленькі герої вже не підуть ㅡ будуть протистояти відголоскам суворої зими, терпляче чекатимуть, поки сонце скине сніжну ковдру і оголить пагорби.

Саме в цю весняну пору пінгвіни викладають з камінців гнізда та починають висиджувати пташенят.

Весна в Антарктиді: небалувана Галя та інші тюлені

Не випадково саме пінгвіни зображені на логотипі Національного антарктичного наукового центру.

Ці істоти ㅡ наймасовіші мешканці острова Галіндез, на якому розташована наша станція "Академік Вернадський", та, власне, всього регіону.

Загалом у весняно-літню пору тільки на Галіндезі ми спостерігаємо близько декількох тисяч пінгвінів.

Зараз команда українських полярників, що цілий рік працює на станції, спостерігає велетенський пташиний базар з усіма його запахами та звуками.

У цей час пінгвіни стають володарями острова ㅡ повністю окупують територію навколо станції, день і ніч ґелгочуть під вікнами, спостерігають за людьми, з кумедною допитливістю досліджують наукову апаратуру, час від часу вносячи і свої пташині корективи в їх роботу.

Ми, полярники, звикли до їхнього перебування поруч, як містяни звикли до голубів.

Навколо "Вернадського" найрозповсюдженіший вид ㅡ субантарктичний пінгвін, або, як його ще називають, пінгвін Дженту.

Це справжній інтелігент Антарктики: вдягнутий у "фрак", він має величну осанку та "сивину" на чолі, тому його дуже легко відрізнити від інших пінгвінів.

Через зміни клімату, потепління Дженту поступово "спускаються" на південь, розширюючи свій ареал.

Дуже цікаво спостерігати за залицяннями пінгвінів ㅡ це справжній ритуал любові. 

Пара будує майбутнє гніздо з невеликих каменів, при цьому, коли один з партнерів приносить таку "цеглинку", птахи виконують дуже зворушливу церемонію поклонів.

І так над кожним камінцем, аж поки сімейне вогнище не буде повністю збудоване.

Можливо, хтось здивується: чому гнізда кам’яні?

Відповідь проста ㅡ це єдиний доступний "будівельний матеріал" для птахів на Антарктичному півострові.

Адже тут вкрай бідна флора: лишайники та всього дві судинні рослини ㅡ щучник антарктичний та перлинниця антарктична.

Іншим, не менш цікавим видом пінгвінів є Аделі, яких полярники лагідно прозвали "адельками".

На відміну від пінгвінів Дженту, ці вважаються справжніми забіяками і при наближенні людини можуть відважно кинутися на порушника їхніх кордонів.

На жаль, на нашому острові "адельки" не гніздяться.

Але якщо скочити у човен і здолати кілька кілометрів на північ, то можна знайти чималі колонії цих забіяк.

Пінгвінів Аделі в регіоні менше, загальна популяція оцінюється в трохи більш як 5 тисяч.

Ще одним, найменш чисельним видом, що гніздиться в регіоні, є антарктичний пінгвін. Ми його також називаємо "шкіпером".

Він менший за "адельок" та пінгвінів Дженту (доросла особина зростом 68-77 см).

Характерна особливість ㅡ біле забарвлення частини голови антарктичного пінгвіна, під очима та клювом, перетинає тонка чорна смуга, яка додає "шкіперу" усміхненості.

Гнізда цей птах мостить досить далеко від станції, утім дорослі птахи час від часу навідуються і до острова Галіндез.

Серед полярників-біологів вважається справжньою вдачею побачити імператорського (чи королівського) пінгвіна ㅡ найбільшого серед своїх "родичів": заввишки він може досягати 1, 3 метра і важити до 50 кг.

Від "менших братів" відрізняється також наявністю на голові жовтого забарвлення.

"Імператори" в околицях нашої станції ㅡ досить рідкісне явище, бо зазвичай ці птахи мешкають північніше.

Якщо за рік до нас завітають один-двоє імператорських пінгвінів ㅡ команда жартома каже, що це знак успішної нашої зимівлі ("зимівлею" прийнято називати весь рік, який експедиція проводить в Антарктиді, ㅡ з квітня по квітень).

Що ж, можна констатувати, що "птаха удачі" 25-та УАЕ вже бачила ㅡ один раз на початку "каденції".

З середини жовтня пінгвінячі пари починають мостити гнізда, у середині листопада з’являються перші яйця, а з середини грудня можна чекати первістків.

Цьогоріч перше яйце, принаймні з тих, що відслідкували наші полярники в регіоні станції, з’явилося в кам’яному гнізді 12 листопада.

Яйце пінгвіна за розмірами нагадує гусяче. Кладка складається найчастіше з двох яєць.

Пташенята вилуплюються у сірому пушку, а в кінці січня починають линяти і набувають звичного для нашого ока чорно-білого забарвлення.

У пінгвінів дуже партнерське ставлення до вигодовування та виховання малечі ㅡ в цьому процесі беруть участь обоє батьків.

Поки один сидить на гнізді, інший здобуває їжу в океані. Потім повертається, змінює свого партнера і починає годувати пташенят.

На 20-30-ту добу малята набувають сталу температуру тіла і починають покидати гнізда, утворюючи так звані "ясла".

З цього моменту вже обоє батьків ідуть харчуватися до океану. Повернувшись, вони безпомилково знаходять в "яслах" своїх пташенят і годують лише їх.

У колонії дорослі птахи не відгодовують чужих пташенят, з криками відганяють від своїх гнізд, іноді навіть можуть вдарити дзьобом.

Головний харч пінгвінів ㅡ криль.

Тому дослідження пінгвінів в нашому регіоні має дуже важливе значення, адже проведений аналіз гніздових колоній дозволить встановити запаси криля в регіоні та розробити стратегію управління і раціонального використання його природних запасів.

Відтак отримаємо відповідь на питання: чи можна вести промисловий вилов криля і в яких кількостях, чи, навпаки, цих ракоподібних треба захищати?

Ви здивуєтеся, але свого часу пінгвіни самі були їжею.

За ними полювали перші дослідники Антарктиди. Так, у звіті "Двухкратние изисканія в Южном Ледовитом океане…" Фабіан Ґотліб Беллінгсгаузен оповів, як у 1820 році команда російського шлюпа "Восток" азартно полювала цих птахів.

"Добыча наша состояла из 30 пингвинов; я приказал… несколько их обратить в чучелы, а остальных оставить в шлюпе живыми и кормить свежею свининою, но пища сия, как видно, для них вредна, ибо они… на третьей недели околели, ㅡ занотував Беллінгсґаузен у січні 1820 року.

Служители (матроси ㅡ авт.) сдирали шкуры, делали себе фуражки; жир или сало употребляли для смазывания сапогов.

К офицерскому столу изжарили пингвина, и мы удостоверились, что от нужды они годятся в пищу, особенно ежели продержать несколько суток в уксусе, как поступают с некоторою дичью".

Дехто з матросів спершу не бажав їсти пінгвінятину, проте, дивлячись, "что офицеры едят, попробовали и также приохотились", занотував Беллінгсґаузен.

Утім, пінгвінятиною не гребували і наступні покоління полярників аж до середини ХХ ст.

Так, у кулінарній книзі, якою користувалися британські полярники, є кілька рецептів страв з пінгвінячого м’яса та яєць.

Ті часи, на щастя, минули, і ці чорно-білі птахи захищені міжнародним природоохоронним законодавством, зокрема, Мадридським протоколом.

Сьогодні пінгвінам загрожують лише морські леопарди (це вид тюленя), а гнізда розорюють чайки та поморники.

На Галіндезі та сусідніх островах о цій весняній порі також можна спостерігати домініканського мартина, білу сивку, блакитноокого баклана, антарктичного крячка.

Як і їхні "родичі" в Україні, мартини, що мешкають в Антарктиді, ㅡ хижаки. Ці "чайки" полюють на рибу та молюсків, яких безліч у бухтах поблизу станції.

Зараз вони почали готуватися до сезону розмноження ㅡ поступово утворюють пари, обирають місця під гнізд.

А нашим найулюбленішим видом птахів, після пінгвінів, звичайно, є південнополярний поморник, або, як його ще називають, Скуа. Він прилітає аж у середині листопада.

З цього моменту життя навколо станції остаточно прокидається від зимової сплячки, а команда науковців готується зустріти найцікавішу пору року в Антарктиці ㅡ коротке суворе літо.