Музей Альпеншток родина Будейчуків назвала в честь трекінгової палиці. Власник музею Олександр Будейчук говорить, що ідея створити музей виникла дуже давно, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Бліц-Інфо".
«Я постійно щось колекціонував, починаючи зі школи – монети, марки, потім зацікавився етнографією і артефактами, які з цим пов’язані. Речі брали у нашому регіоні. Ми робили експедиції з сином, ходили по нашому регіону, по Гуцульщині, збирали все, дещо нам дарували, дещо купували, шукали старожилів, майстрів, цікавих людей, фільми робили, щоб все це зберегти і показати кому цікаво», — ділиться чоловік.
У музеї розміщений одяг, побутові речі, сорочки, киптарі, інкрустовані і різблені пасковці, речі сакрального характеру.
Багато речей у музеї є старовинними. Наприклад, сволок із Верховинщини 1845 року. Це сакральний експонат із візерунками, хрестами і солярними знаками.
"Мені у музеї цікаво все, тому що кожний експонат має якесь своє життя і енергетику", — розповідає власник музею.
Також у музеї Альпеншток родина має колекцію різноманітних столів. Це, і писані столи Яремчанщини та Микуличина, і Верховинські столи-скрині.
"Навіть по столах можна визначити, яке це поселення. В кожному регіоні був різний тип столів, найунікальний у нас це — стіл-скриня, якому близько 250 років. На ньому зображений розквітлий хрест. Це унікальний язичницький символ, якому близько 5 тисяч років, це символ богині Геї", — говорить Михайло, син Олександра Бодейчука.
Михайло розповідає, що колекціонувати вони почали саме з таблиць.
"Всі таблиці є унікальними. Цікавою є таблиця "Суд повітовий" 1850 року. В той час у нас була Австро-Угорська імперія. Я був у Відні в різних музеях і не бачив там таких таблиць, адже на цій таблиці все на німецькій мові. Знайдена вона у старому будинку на криші.
У музеї є три різні таблички "Дністер". Це була єдина українська страхова компанія, яка існувала з 1867 року.
"Якщо зараз ви купуєте страхівку на будинок, то вам дають папірчик, а колись, крім паперу, ще продавали бляху на будиночок. Це показувало, що ваш будинок є легальним. Більшість таблиць зняті з тих будинків, яким більше ста років. Будинок з такою табличкою досі можна зустріти", — говорить Михайло.
Один із експонатів Бодейчука, який розміщений у музеї із цікавою історією.
"Я думаю, багато хто знайомий із творчістю Петра Шекерика-Доникова, який написав роман «Дідо Иванчік». В одній із експедицій в селі Голови ми познайомилися із родиною Петра Шекерика-Доникова, а отже і діда Иванчіка. Ми були в хаті, де проживав дідо Иванчік. Я побачив, як кури їдять щось із дерев’яної миски, підійшов, поглянув, а там було клеймо у вигляді змії, яке ставив у свій час дідо Иванчік. І мені подарували цю миску», — розповідає Олександр.
Михайло говорить, що він, разом із своїм батьком організовують різноманітні етнографічні експедиції більше 5-ти років.
"Ми їдемо у найвіддаленіші куточки Гуцульщини і знайомимося з людьми. Україна — дуже багатогранна країна, яка має безліч різних діалектів і національностей. Найцікавіша саме Гуцульщина, тому що в кожному поселенні є свій тип сорочки. 100 років тому всі люди одягалися в етнографічний одяг і йшли на базар, чи кудись в гості. А, наприклад, в Київській області є близько 500 сіл. Там всього навсього 10 типів сорочок, коли тут є по декілька типів в кожному поселенні, десятки тисяч різних типів на одну тільки Івано-Франківську область. Це, як код кожного села", — додає Михайло.
Музей Альпеншток родина Будейчуків назвала в честь трекінгової палиці.
"Назвали ми трохи дивно, для когось це як Альпи, але назвали ми в честь трекінгової палиці. Зараз ходять з двома такими палицями, а колись кожен мав по одній. Коли ви, наприклад, йшли з дівчиною в гори і кожен мав по палиці, то двома палицями можна було закласти палатку. Що дуже цікаво, зараз люди купують магніти, а тоді треба було прибити шильдик на палицю. Купуєш на якійсь вершині шильдик , або в якомусь туристичному містечку, прибиваєш на палицю і гуляєш собі з такою палицею в різних містах. Подорожуючі, які багато їздили, робили собі такі колекції і мали декілька палиць з різними шильдиками. Таким чином також можна було побачити де людина живе", — додає Михайло.
