Ілюстроване фото. Більшу цінність для ветеранів війни мають підтримка, розуміння і можливість гідно жити Психологиня каже, що військовим не потрібні співчуття чи сльози. Більшу цінність для них має підтримка, розуміння і можливість гідно жити.
Одну із історій Іванна Гусениця розповіла на своїй сторінці у соцмережі, інформують "Вікна".
Змалечку майбутній військовий ріс без батьківської любові, уваги та виховання.
— Я ріс без батьків. Вони є у мене, я їх знаю. Але був їм не потрібний. Мав можливість робити все, що хотів: гуляти де хочу, з ким хочу, пропускав школу, в 13 спробував наркотики, любив дівчат. Знав де і як дістати гроші на розваги.Міг робити, що хочу. Бо нікому до мене діла не було. Мене не любили, не обіймали, — ділиться історією військового психологиня.
Хлопець вирішив обрати війну, адже хотів бути корисним, потрібним і щоб хтось про нього подбав. На війні його прийняли. Він став своїм серед чужих.
Повернувшись додому атовець зрозумів, що знову нікому не потрібен на мирній території. Позитиву в житті хлопець не бачив і вважав, що у нього існують тільки три варіанти. Перший — алкоголь чи наркоманія, другий — самогубство і третій — в'язниця.
— Краще на Схід. Я там потрібен, Так, на війні робив те, про що нікому ніколи не розкажу. Але там я потрібен, там я свій. Я знайшов себе на війні. Свою велику сім'ю. Я виконую задачі, які не всі зможуть. В хлопців є родини. В мене нікого нема. Ніхто не заплаче,— продовжує розповідь клієнта Іванна Гусениця
Це лише одна історія з огляду на життєвий досвід. Шлях війни лишає глибокий слід, підсумовує психологиня.
Іванна Гусениця дала поради, як потрібно спілкуватися з людьми з військовим досвідом.
— Найкраще, коли сім'я створює атмосферу при якій військовий поволі «повертається до життя»;Так не завжди є. Потрібна підтримка і військовому, і його близьким;
— Військовим не потрібні співчуття чи сльози. Хоч це десь перегукується з турботою. Краще розуміння, підтримка, цінність їх досвіду. Дуже важлива можливість заробляти і жити гідно;
— Якщо у вашому оточенні є люди з військовим досвідом, старайтеся не вести бесіду про війну, віру, політику. Це шлях війни;
— Якщо військовий хоче щось розповісти — вислухайте. Без порад. Проявіть розуміння і мудрість. Віднесіться до цієї розмови, як до честі, яку вам виявили. Чомусь людина вибрала для бесіди саме вас. Це варто цінувати. Ви викликаєте довіру. З вами безпечно;
— Якщо ви працюєте з військовими — пам'ятайте, що вони емоційно чесніші. Кажуть правду в очі, навіть, якщо вона неприємна. Це слід цінувати. Конфліктують не тому, що погані, а тому, що відстоюють справедливість. Зауважте, не лише для себе її відстоюють, а для всіх;
— Не варто вчити їх воювати, розповідати, як би було краще, що вони могли зробити по іншому... Повірте, вони все знають і розуміють. Там на полі бою вони зробили все, що могли.
