"Порожня клітка" мала великі амбіції, проте криза 90-х змусила заробляти на життя не музикою — Ми відіграли кілька концертів в Калуші, — розповів «Вікнам» Олександр Перепелюк. — Також було кілька фестивалів у Франківську та якісь «солянки» в тому ж Калуші та Івано-Франківську.
Команду «Мегідо» складали Богдан Гайдачук (барабани), 1970 року народження; Петро Рига (гітара), 1968 року; Олександр Перепелюк (бас-гітара), 1969-го, та нині вже покійний Віталій Шацький (гітара), 1969 року народження, якого не стало 2004 року.
— Так як особливими вокальними даними ніхто не міг похвалитися, за мікрофоном в цьому колективі був той, хто хотів, — з усмішкою згадує Олександр. — І кожну пісню зазвичай виконував інший учасник. Проіснували ми до 1994 року. За цей період випили досить алкоголю та порвали через відсутність досвіду та виконавського вміння багато струн. Розвал відбувся якось сам по собі. Безгрошів’я... Депресивний стан початку 90-их.
Олександр Перепелюк та Віталій Шацький
Рок-музика, хоч і була популярна, та ні радіо, ні телебачення не поспішали ставити її в ротацію. Відчуття непотрібності та легке розчарування так і просочувалися в стосунки між учасниками гурту.
— Віталік Шацький тоді вже практично припинив музичну діяльність. Була в нього лиш якась спроба аматорських записів разом зі мною наприкінці 90-их. Петро Рига перекинувся більше на індивідуальні заняття. Також він брав участь у комерційних проектах: музиканти заробляли на весіллях та, як нині модно казати, корпоративах. У той час до мене звернувся Богдан Гайдачук та запропонував запросити на репетицію молодого (він був на 5 років молодшим) гітариста — свого сусіда Степана Кузіва. Той ніби добре володіє інструментом та часто майстерно «дає концерти» під будинком, — згадує Олександр Перепелюк.
Хлопець виявився дійсно дуже талановитим — мабуть, навіть найталановитішим — та з досить хорошим смаком і володінням гітарою. На той час він ще був студентом Івано- Франківського музичного училища. Грав він досить пристойно і на віолончелі.
Школяр Степан Кузів за віолончеллю
— Він найкраще з нас трьох співав. Тож місце біля мікрофону було за Степаном, — розповідає Олександр. — Точно не пригадаю, але перші спроби власних пісень та репетиції відбулися наприкінці 1994-го або на початку 1995 року. За пів року, мабуть, була перша програма з власними композиціями хвилин на 25-30.
На запитання, як виникла назва "Порожня клітка", Олександр розповів:
"Придумав я. Довго дискутували... Не всі й не зразу погоджувалися. Для мене порожня клітка — це символ свободи. Дуже вже я свободолюбивий... Для мене це як базова потреба. З чого все в принципі й починається".
Калуські рок-музиканти експериментували з різними напрямками. Щось намагалися тулити до купи, співали на всіх мовах — тими, якими володіли і не володіли, жартує Олександр.
— Була навіть спроба виконувати це все англійською. Але щось дійсно варте уваги та цікаве почало з’являтися десь в 1996-1998 роках. На цей же період припали наші найуспішні виступи на фестивалях, клуби, концерти по Україні.
Кілька композицій тоді потрапили на ФМ-радіостанції України. Це пісні «Адреналін», «Хай все буде так», «Це всі ми». Остання, мабуть була найуспішніша на радіо.
Проте реалії не давали причин для розвитку. На дворі минав 1998 рік, а в кишенях було порожньо. Хоча амбіції були великими.
— Степан «порулив» на роботу в Чехію. Його також запросили на проби в гурт «Брати Блюзу», де він закріпився на кілька років. Був період, що Cтепан Кузів був учасником зразу двох колективів...
2000 року Степан Кузів переїхав до США, де проживає донині і грає в гурті Father of Sam.
— З того часу я продовжував писати пісні та займатися гітарі з надією реанімувати чи створити якийсь новий музичний проєкт. Усе більше віддалявся від бас-гітари — частіше брав до рук шестиструнну електрогітару. Написав купу пісень, які вже і сам не пригадаю та не зіграю... — зізнається музикант.
Олександр Перепелюк пожив та попрацював за кордоном: 2002-2004 — Ірландія, 2015-2020 — Канада. Повернувся в Україну в лютому 2020 року.
— Минулий рік виявився для мене зручним в плані музики. Я, нарешті, в 50 років придбав своє перше власне житло. Оскільки це новобудова, то сусідів зверху та знизу ще немає. Почав більше практикувати заняття на гітарі, відновлював навички звукозапису. Дотримуючись суворого карантину, на роботу не ходжу. Тож, використав цей час для записів. Хоча засоби для запису в мене дуже скромні, я би сказав — застарілі та початкового рівня. І все ж записав кілька пісень. Ще щось в процесі й на поточний момент, — розповів «Вікнам» Олександр.
— Мабуть, скоро відправлю це на якийсь ресурс, щоб можна було завантажити в Мр3. Може де «виклянчу» трансляцію на якійсь радіостанції, — каже музикант. — Не впевнений... Надіюся, що далі буде. Впевнений лиш, що все буде гаразд. Не знаю, правда, коли і чи зі мною.
