Калушани гордяться своєю співучою землячкою Реноме співаючої країни на цей раз підтвердила Наталія Папазоглу. Прізвище дівчини відразу привертає до себе увагу, тому що є дещо екзотичним для нашої країни.
Наталія народилася і виросла на Прикарпатті в місті Калуші. Але в чому унікальність її сімейної історії? Чому взагалі співачка вирішила взяти участь в Тюркбаченні? Як готувалася і перемогла? Що хотіла донести своєю піснею «Tikenli Yol» ( «Тернистий шлях»)? Коли почала займатися музикою і як трансформується український шоу-бізнес? Про все це Наталія Папазоглу розповіла в гостях у «Дня», інформують «Вікна».
— Ви народилися і виросли в Західній Україні. Як так сталося, що дівчина з Прикарпаття, не знаючи мови, заспівала гагаузьку пісню на Тюркбаченні?
— Українську культуру по матері я знаю добре, адже я на ній виросла, а ось гагаузьку культуру по батькові я практично не знаю. У мене не було такої можливості, адже наша сім'я була єдиною на західній Україні, яка мала відношення до гагаузів. Принаймні, про інші подібні випадки я не чула. Тому для мене в першу чергу було цікаво дізнатися більше про гагаузьку культуру, про минуле мого батька (в перекладі прізвище Папазоглу означає «син священника»).
Після участі в «Х-факторі» в 2015-му зі мною познайомилася гагаузька журналістка Світлана Попазоглова-Мінчева, завдяки якій я познайомилася з різними представниками українських гагаузів. До цього я думала, що все гагаузи живуть десь там далеко в Одеській області, а виявилося їх чимало в Києві, не кажучи вже про Одесу, і вони само організовані
Згодом в Союзі гагаузів України, керівником якого є Василь Келіогло, мені запропонували взяти участь в Тюркбаченні. Я подумала — чом би й ні, я хочу дізнатися більше про народ свого батька і взагалі про тюркський світ. Адже якщо людина не знає свого минулого, не варта майбутнього. Тим більше, я — людина, яка любить виклики.
У 2016 році за спонсорської та організаційної підтримки заступника голови Одеської обласної ради Юрія Дімчогло (зараз радник голови Одеської ОДА) в Одесі було проведено відбір серед претендентів для участі в Тюркбаченні, на якому вибрали мене. Але сам конкурс відклали.
Наскільки мені відомо, там були якісь судові позови з приводу прав, а також стояло питання, де саме проводити конкурс. Щороку планували проведення, але постійно відкладали. Тому в цьому році ми до останнього чекали підтвердження, і коли нам нарешті повідомили, що конкурс відбудеться, ми трохи були ошелешені, тому що часу для підготовки залишалося мало. Чому чекали підтвердження, тому що це крім усього вкладення чималих коштів у підготовку.
— Пісню вам переклали, але потрібно відчути і донести слова. Було складно?
— Не скажу, що було суперскладно, але й нелегко. Адже крім змісту слів, дуже важливі звуки. Перш за все, треба було звикнути вимовляти м'які звуки, які притаманні гагаузькій мови. Я б навіть сказала, плоскі звуки. Як вокальний педагог я знаю, що звук потрібно робити великим для звучання, тому було досить проблематично поєднати одне з іншим. Проте, мені це вдалося, адже мій слух дозволяє чути звуки і швидко вчитися.
— Відомо, що українська мова одна з найбільш мелодійних у світі. А ось що можете сказати про гагаузьку?
— Сама гагаузька мова є досить мелозвучною, але до неї потрібно звикнути, тому над цим мені довелося попрацювати. Допомагала в цьому також Людмила. Хоча я розумію, що акцент залишився. Але я вам скажу, що навіть у Дженніфер Лопес в Америці є акцент. Моїм завданням було — доступність тексту, щоб сама пісня чіпляла мелодійно, а головне —щоб все було зроблено на вищому рівні.
— Але виступити наживо на сцені, на жаль, вам не вдалося.
— Так, через COVID-19. Хотілося б виступити на сцені і отримати контакт із залом (це була б і інша картинка на телебаченні), але так склалися умови. Хоча я вам скажу, що підготовка до онлайн конкурсу вийшла точно не простіша, а навіть дорожча, ніж якби ми поїхали виступати в Туреччину. По-перше, це зйомка хромакея (технологія суміщення двох і більше зображень чи кадрів в одній композиції - ред.), де багато технічних моментів. По-друге, нам дали плоскі екрани, підкладки, тобто імпровізовану сцену і вона була не в 3D проєкті. Тому зробити це все якісно було досить складно, відповідно я не можу сказати, що повністю задоволена результатом.
Плюс потрібно щось робити під час виконання пісні, а не просто стояти і співати. Мене ніколи не задовольняє, коли дівчата приходять в красивих сукнях, мікрофоном махають, рот відкриють і все. А де ваша історія, яку ви хочете донести людям? .. Тому в кожному моєму русі під час виконання пісні читається слово.
Ми розуміли, що в тюркському світі з костюмами потрібно бути обережними, якусь частину тіла особливо не покажеш. Тому ми вибрали саме такий варіант, який несе в собі символіку — жіноче і чоловіче начало, певну войовничість, боротьбу. Також нам хотілося показати, що багатство не повинно грати головну роль — важливо, що ти несеш людям. Можливо це не до кінця зрозуміли, бо були різні коментарі, однак той, хто захотів побачити і зрозуміти, той побачив і зрозумів. Тобто, крім шоу розважального характеру, мені хотілося донести історію.
— Як вибирали переможця?
— Голосуванням журі. Членом журі може бути представник країни або окремого регіону, від якого виступає учасник. Кожен виставляє свої бали, які в результаті сумуються. Плюс свої бали виставляє організатор конкурсу телеканал TMB TV (Тюркське музичне об'єднання - ред.), Після чого визначається переможець. Ми конкурували з Республікою Саха (Якутія), яка знаходиться в Російській Федерації. Хоча, чесно кажучи, я так і не зрозуміла, чому ми з ними конкурували, адже фактично це була пісня 80-х років групи «Кіно». До речі, їх член журі якраз нам поставив низький бал, в той час як наш представник їм поставив високу оцінку.
— Але, не зважаючи на всі ці нюанси, все одно ви перемогли. До речі, що отримує переможець, крім першого місця?
— Так, справедливість на цьому конкурсі перемогла, і я дякую за це всім членам журі, які оцінили нашу роботу.
Переможець отримує грошову премію, можливість зняти кліп і гарантований виступ на Тюркбаченні-2021.
— Якою була реакція на вашу перемогу, хто привітав?
— Чесно кажучи, я не думала, що буде такий потужний фідбек в Україні, так як цей конкурс все-таки більше відомий в тюркських країнах. Для України це щось нове. Але ось зараз, завдяки нашим зусиллям, інформація про Тюркбачення набирає хвилю. Привітали мене, звичайно, і українські гагаузи, і з гагаузької автономії (Молдова). Я скажу так — це спільна перемога українців і гагаузів. Привітали також мене деякі учасники конкурсу, міністр закордонних справ України, посольство України в Туреччині, посольство Туреччини в Україні, посольство Казахстану в Україні, багато людей з Туреччини, Азербайджану, кримські татари ...
— А як відреагували в рідному Калуші?
— Раділи, звичайно. Мене там завжди тепло приймають і пишаються моїми успіхами. Кажуть — ось наша дівчина перемогла, це наша гордість. Хоча, зараз гагаузи також говорять — наша. Тобто є така, я б сказала, здорова конкуренція.
— Розкажіть історію свого батька — як гагаузи опинилися на Західній Україні?
— Так сталося, що мати мого дідуся померла у нього на руках, вона опухла від голоду. Це було під час Голодомору 1946-47 років. Тоді мій дідусь Василь разом зі своєю рідною сестрою Стефою були змушені втікати з рідних місць Буджака (Південна Бессарабія), щоб вижити. Інша його сестра Марія на той час вже була заміжня (чоловіка звали Микола), тому вона залишилася в Одеській області (село Червоне, Болградський район): у них було більше можливості для виживання.
Наталія Папазоглу з батьком
Уже в Калуші дід Василь одружився на лемці Єфросинії, але, на жаль, вона не могла мати дітей. І тоді вони всиновили мого батька Миколу — сина рідної сестри діда, яка жила в Одеській області. Тобто у Марії та Миколи, у яких було 15 дітей (шестеро вижили, дев'ять померли). Марії сказали, що потрібно віддати одну дитину — звичайно, для неї це було шоком. Але довелося віддати, тому що так вирішили. Моєму татові тоді було 11 місяців, інші діти були старші. Так мій тато опинився в Калуші.
— Тобто гагаузької мови він уже не знав?
— Ні, не знав, а дід Василь (його рідний дядько і прийомний батько), який його виховував, не мав середовища для спілкування. Тільки коли хтось приїжджав з Одеської області, він спілкувався по-гагаузьки. Це було для нього як бальзам на душу. Дід почав учити батька гагаузької мови в більш дорослому віці, але це вже було складно. Ну а зі мною по-гагаузьки вже ніхто не говорив. За все своє життя в Одеській області (фактично у своїх біологічних бабусі і дідусі) я була тільки три рази. Можливо зараз з'явиться більше можливостей (сміється), хоча їх вже і немає в живих.
Мій тато іноді говорить — ти більше гагаузка, ніж я. Хоча йому це, безумовно, теж цікаво. До речі, він у мене класно співає, грає на акордеоні фірми Horch, який йому з Німеччини привіз дядько (брат прийомної мами).
— Якщо вас запросять виступати в Росію, поїдете?
— Ні, ми не розглядаємо такий варіант. Якщо це буде Казахстан, Туркменістан, Узбекистан чи інша тюркська країна, то туди можемо поїхати і виступити. Але не в Росії.
—Які творчі плани?
— Ми плануємо україномовний проєкт, який буде нести українську культуру. Також я все більше замислююся над тим, щоб додати гагаузькі мелодії та інструменти в україномовні пісні. Мені здається, можна зробити гарне поєднання двох культур. Також мені цікаво, наприклад, заспівати якусь стару гагаузьку народну пісню в сучасній обробці. Чому б ні, це може бути вишенькою на торті під час концерту. У нас багатонаціональна країна і ми повинні вміти це показувати, доносити світові своє багатство.