Калуська художниця вважає іконописання спілкуванням з Богом В йога-сутрах записано і таке:
«… Розум не світиться самостійно, тому і може бути об’єктом сприйняття. Свідомість — відмінна від розуму, форм, знань, ідей і образів і сприймати її важко. Вона не є те що розум. Світло розуму є лише слабим відображенням саме світла свідомості».
Християнство, буддизм, мітраїзм, інші релігії, наповнені фотизмом (вчення про світло). Є митці, які у своїй творчості наділені здатністю світіння, Юлія Багринівська — одна з них.
Художниця сакрального мистецтва, живописиця. Народжена на Івано-Франківщині, в Калуському районі. Здобула дві освіти. Спочатку закінчила Калуський коледж культури і мистецтв, потім — Львівську Національну Академію Мистецтв (ЛНАМ), пише "Народний оглядач".
Людина починається з дитинства. Віра в Бога прийшла до маленької дівчинки завдяки бабусі Галині і дідусеві Антону. З бабусею змалечку ходила до церкви. Юлія в дитячі літа була оповита любов’ю і увагою з боку рідних. Дівчина зростала з такими надбаннями як: скромність, правдомовність, не лукавість, повага до старших, любов до Бога.
Юлія Багринівська завжди мріяла бути художницею:
«Одного погідного, ясного дня ми з братом лагодили мені мольберт. То був перший мольберт у моєму житті. В ті миттєвості на думці було одне: «Я художниця». Це мрія, яка живе в мені й досі.
Від тієї днини промчало, промайнуло близько 15 років… Зараз мене з Антоном розділяє велика відстань, він живе в США. Якось мені на очі потрапив мольберт, ледь не ідеальний, і я ненароком промовила:«Мені б такий…». Пройшов місяць, отримала посилку з Америки. Я так хотіла його мати, і, ось він мій. В очах сльози, не тому, що мольберт направду такий красивий, зворушив вчинок брата. І як мені не бути художницею?! Як не йти за мрією?!».
Пріоритетними для неї в малярстві є сучасна ікона на міцному фундаменті канону і віри, а кредо її життя: «Бути собою».
«Іконописання – це моє моління, моя розмова з Богом. Творчість – це мій інструмент самовираження та служіння людям. Допомагаю уздріти людям світ краси, добра і любові. Тихо, засобами символів розповідаю про любов. Любов, яка для нас така складна і незбагненна – Любов Бога», — каже Юлія Багринівська .
В студентські літа в Академії (ЛНАМ) архіважливу роль у становленні дівчини як мисткині відіграв старший викладач Роман Михайлович Кислий, який був для неї другим батьком. Добрі спомини залишилися в пам’яті іконописиці і про професора, народного художника України Романа Якимовича Василика.
«Цей викладач створював атмосферу добра», — каже Юлія.
Вона з гідністю виконує своє покликання. Іконопис дарує гармонію єства, смиренність, і мисткиня бачить - її праця потрібна і має перш за все - духовну цінність. Художниця тримається думки, що цього хоче сам Господь. Сприяє створенню образів зосередження в молитві, та власне, іконописання саме по собі є молитвою. Образи створює у Візантійському стилі, під кожним з них пише слова молитви.
В одному з інтерв’ю повідала:
«Мене запитують, чому я використовую для санкіру підклад для лику червоний колір.Тому, що червоний колір у сакральному мистецтві має велике значення. Колір любові, колір перемоги і страждань Ісуса Христа. І лик на червоному тлі набуває особливого сіяння…»*
Перша персональна виставка ікон авторки поіменована «Моління» відбулася в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Омеляна і Тетяни Антоновичів (2019-й рік). Художниця подарувала музею образ «Моління в Гетсиманському саду».
Ікона «Введення у храм Пресвятої Богородиці» (дипломна робота на здобуття ступеня бакалавра) знаходиться в церкві з такою ж назвою в селі Пійло (УГКЦ). Плащаниця, малювання і шитво, «Оплакування Ісуса Христа» (дипломна робота на здобуття ступеня магістра) – перебуває в церкві «Введення в храм Пресвятої Богородиці» в тому ж селі Калуського району (ПЦУ).
Пише молода художниця і пейзажі, натюрморти. Дуже любить танцювати, але танці вимагають приділення їм часу, а робити будь – що в півсили вона не звикла.
Юлія має різносторонні уподобання в живописі: залюблена у творчість Моне і Вінсента ван Гога, захоплюється роботами М. Приймаченко і графікою Я. Гніздовського, сецесією М. Сосенка і його учня Ю. Буцманюка. З когорти сучасних живописців виділяє – М. Гельман, Я. Мовчан, Д. Гордіцу, С. Владику.
Мисткиня щиро ділиться своїми задумками і планами:
«Прагну бути успішною і відомою, затребуваною художницею, яка має місію – служити Богу і людям. Бути люблячою мамою, коханою дружиною і мудрою жінкою, в домі котрої панує злагода. З матеріального, - хотілося б мати невеликий будиночок в горах, бо українські Карпати – це місце сили і дужої енергії. І… потрібно багато працювати, задля реалізації мрій і замислів…».
