Деякі з жінок з приємністю згадують ті часи. Але в оголошенні не згадали, що обіцяний одяг — це форма СС. І що "військовий об'єкт" — це концентраційний табір для жінок Равенсбрюк, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "ВВС".
Сьогодні хитких дерев'яних казарм для в'язнів там уже давно немає. Залишилося лише моторошно порожнє, кам'янисте поле приблизно за 80 км на північ від Берліна.
Але там досі стоять вісім міцно побудованих, привабливих вілл з дерев'яними віконницями та балконами. Це - нацистська версія середньовічних німецьких котеджів 1940-х років.
Саме там жили жінки-охоронниці, деякі — разом зі своїми дітьми. Із їхніх балконів відкривався вид на ліс та гарне озеро.
"Це був найкрасивіший час у моєму житті", — сказала одна з колишніх наглядачок багато десятиліть потому.
Але зі своїх спалень вони також бачили ланцюги закутих у кайдани в'язнів та димарі газової камери.
"Багато відвідувачів, які приходять до меморіалу, запитують про цих жінок. Щодо чоловіків, які працювали у цій галузі, питань не так багато, — говорить Андреа Генест, директорка меморіального музею в Равенсбрюку, коли показує мені, де жили ці жінки. — Людям не подобається думати, що жінки можуть бути такими жорстокими".
Багато молодих жінок походили з бідних сімей, рано покинули школу і не мали кар'єрних можливостей.
Робота в концтаборі означала вищу заробітну плату, комфортне проживання та фінансову незалежність.
"Це було привабливіше, ніж робота на заводі", — каже докторка Генест.
Багатьох з них із дитинства виховували у нацистських молодіжних групах, і вони вірили в ідеологію Гітлера.
"Вони відчували, що підтримують суспільство, роблячи щось проти його ворогів", — каже вона.
Домашній затишок у пеклі
В одному з будинків можна побачити фотографії жінок у вільний час. Більшість із них — років двадцяти, симпатичні та з модними зачісками.
На знімках видно, як вони посміхаються за кавою з тістечками вдома. Або сміються, узявшись за руки, під час прогулянки з собаками у сусідньому лісі.
Ці сцени виглядають невинно — доти, доки ви не помітите знаки СС на жіночому одязі, і не згадаєте, що тих самих ельзаських собак використовували для катування людей у концтаборах.
Близько 3500 жінок працювали наглядачками нацистських концтаборів, і всі вони починали свою діяльність у Равенсбрюку. Пізніше багато хто працював у таборах смерті, таких як Аушвіц-Біркенау чи Берген-Бельзен.
"Вони були жахливими людьми", — каже мені телефоном 98-річна Сельма ван де Перре, яка зараз мешкає у Лондоні. Вона була учасницею єврейського опору Нідерландів, яка потрапила до Равенсбрюку як політична ув'язнена.
"Їм це подобалось — мабуть, тому, що це дало їм владу. Це дало їм велику владу над в'язнями. З деякими в'язнями дуже жорстоко поводились. Били", — згадує жінка.
Сельма працювала у підпіллі в окупованих нацистами Нідерландах і хоробро допомагала єврейським сім'ям врятуватися. У вересні вона опублікувала у Британії книгу спогадів "Мене звуть Сельма". Цього року вона вийде в інших країнах, зокрема у Німеччині.
Батьків Сельми та її сестру-підлітка вбили у таборах, і майже щороку вона повертається до Равенсбрюка, щоб взяти участь у заходах — щоб злочини, скоєні тут, не були забуті.
Равенсбрюк був найбільшим табором для жінок у нацистській Німеччині. Тут ув'язнили понад 120 000 жінок з усієї Європи. Багато з них були борчинями опору або опозиціонерками. Інших вважали "непридатними" для нацистського суспільства: євреїв, лесбійок, працівниць секс-бізнесу або бездомних жінок.
Тут загинуло щонайменше 30 000 жінок. Деяких убили газом або повісили, інші голодували, помирали від хвороб або працювали до смерті.
Багато наглядачок жорстоко поводились із ними - били, катували або вбивали. Ув'язнені давали їм прізвиська, такі як "кривава Бригіда" або "Анна-револьвер".
Після війни, під час судових процесів над нацистськими злочинцями у 1945 році, преса назвала Ірму Грезе "красунею-звіром". Молоду, привабливу білявку визнали винною у вбивстві та засудили до смерті через повішення.
Садистична білявка в уніформі СС згодом стала сексуалізованою культовою фігурою у фільмах та коміксах.
Але з тисяч жінок, які працювали наглядачками СС, до суду притягли лише 77. І мало кого з них засудили.
Вони удавали з себе дурненьких помічниць — це було легко зробити в патріархальній повоєнній Західній Німеччині. Більшість ніколи не говорили про минуле. Вони одружилися, змінили імена та розчинилися у суспільстві.
Пізніше одна жінка, Герта Боте, яка потрапила до в'язниці за жахливі акти насильства, виступила публічно. Британці її помилували після лише кількох років ув'язнення. В інтерв'ю, записаному в 1999 році перед самою смертю, вона так і не покаялася.
"Я припустилася помилки? Ні. Помилка полягала в тому, що це був концтабір, але мені довелося їхати до нього, інакше мене б саму туди посадили. Це була моя помилка".
Таке виправдання часто давали колишні охоронці. Але це була неправда. Записи показують, що деякі працівниці покинули Равенсбрюк, щойно зрозуміли, у чому полягає їхня робота. Їх відпускали без жодних негативних наслідків.
Я запитую Сельму, чи не вважає вона, що наглядачки були диявольськими монстрами.
"Я думаю, що це були звичайні жінки, які робили диявольські речі. Я думаю, що це може статися з безліччю людей, навіть в Англії. Я думаю, що це може статися, де завгодно. Це може статися тут, якщо це дозволять".
І це, на її думку, дуже важливий урок для сьогодення.
Після війни наглядачок СС зображали у книгах і фільмах. Найвідомішим став німецький роман "Читець", який згодом екранізували з Кейт Вінслет у головній ролі.
Іноді жінок зображують жертвами експлуатації. Іноді — садистичними монстрами.
Але правда — жахливіша. Вони були не надзвичайними монстрами, а звичайними жінками, які робили страхітливі речі.
