Майстерно володіючи скрипкою, у віці 16 років Іван Соколюк вперше очолив весільну капелу. Про це на Facebook-сторінці повідомив музикант Ярема Павлів:
"Тяжкої втрати зазнала українська етномузика... Вже не супроводжуватиме його скрипочка спів «барвінкових» під час весільного обряду, не творитимуть вмілі руки дивовижних, життєствердних, вишукано‑мережаних мелодій «до танцю», не рознесуться дзвінкою луною щемливі інтонації його імпровізацій «до слухання». Не вестиме делікатний голос Івана Соколюка бесіду про бувальщину гуцульського життя, незабутніх особистостей, діяння та тонкощі музичної мови тих, яким ми зобов’язані збереженню усної традиції гуцульського інструментального виконавства".
Професіоналізм Івана Івановича як народного скрипаля і цимбаліста, носія-репрезентанта музичних традицій рідного села Брустури, виокреслився ще в юнацький період. Майстерно володіючи скрипкою, у віці шістнадцяти років він вперше очолив весільну капелу. Спільне музикування з батьком, відомим гуцульським цимбалістом Іваном Федоровичем Соколюком та зі славетним шепітським мультиінструменталістом Іваном Лабачуком особливо позначилося на формуванні високохудожнього виконавського стилю скрипаля, відтворенні ним гуцульської традиційної і, ширше, карпатської музики з особливою естетичною витонченістю й глибинною експресивністю звучання.
Здобутий в Івано‑Франківському педагогічному інституті фах вчителя історії та педагогічна практика у Ковалівській загальноосвітній школі з 1967 по 2010 роки сприяли реалізації усвідомленої ним місії — передавати скарби традиційного фольклору молодшому поколінню, поширювати серед молоді любов, шану до давньої духовної культури.
Іван Соколюк навчав гуцульської музики учнів школи, виступав разом з ними, виховав доньку й двох синів, один з яких (теж Іван Соколюк) — прекрасний цимбаліст. Принциповість скрипаля щодо точного відтворення раритетних мелодій, перейнятих колись від яскравих музикантів старших генерацій, його щире прагнення деталізовано донести структурні й художньо‑виразові елементи награвання, зробили Івана Соколюка безцінним інформантом під час етноінструментознавчих збирацьких сеансів, аудіо‑ та відеофіксацій численних, давно втрачених у середовищі традиції, локальних репертуарних зразків, зазначає Ярема Павлів.
Музичні ілюстрації скрипаля завжди доповнювалися його змістовними розповідями про контекст виконання, персоналії носіїв, полонили влучністю спостережень, силою художньої уяви і душевною теплотою.
"Так було і під час першої моєї зустрічі з Іваном Івановичем, коли він люб’язно запросив до хати незнайомого гостя зі скрипкою, що, навідавшись без попередження, «дуже хотів поспілкуватися на тему гуцульської музики». З того незабутнього моменту наше спілкування увінчалось сімома збирацькими сеансами (один з яких за участі наукових співробітниць ПНДЛМЕ ім. М. Лисенка та звукорежисера І. Огара). З сумом розумію, як це було мало щодо планів, ідей, мрій. Збирацькі сеанси доповнилися частими телефонними бесідами, у яких Світлої пам’яті Іван Соколюк завжди розкривав свою невичерпну ерудицію щодо історії, персоналій, виконавської стилістики, художньо‑естетичних уявлень і духовної краси музичного світу локальної космацько‑брустурської й сусідніх гуцульських традицій. Тепер, коли увірвався земний шлях доброї, шляхетної Людини, унікального Музиканта, дбайливого Батька, Вчителя, Патріота, низько уклонімся йому… І помолимось Господу за спочинок світлої душі Івана Івановича, за Вічную пам’ять, за рідних і близьких, долю сповідуваних ним крізь усе життя морально людських і мистецьких цінностей", — просить Ярема Павлів.
