Віктор Конів про відкриття власної художньої школи, де б передавав досвід і знання усім бажаючим А ще Віктор Конів завжди був закоханий у природу, адже виріс на лоні мальовничих краєвидів, де поля засіяні льоном, а неподалік — цвіли кольорові тюльпани. Саме любов до природи пробудила в ньому бажання стати художником.
Чому не вдалося здобути вищу професійну освіту? Як проходило дитинство Віктора Коніва? Чому відмовився від життя за кордоном? Про це та більше — в інтерв'ю калуського художника «Вікнам».
Дитячі роки Віктора Коніва пройшли на лоні природи. Виріс він біля тоді ще чистої річки Сівки, неподалік якої цвіли блакитні поля. У той час ще всі ходили купатися на Сівку, а не як зараз прийнято — на Лімницю. Як і всі хлопчаки, Віктор грав футбол, стріляв з рогатки, купався в річці і просто насолоджувався безтурботним дитинством. А ще часто його батько брав з собою у цікаві подорожі та в універмаг «Україна» (нині супермаркет «Комфі». — Авт.). У магазині хлопчика не цікавив відділ із дитячими іграшками, а відділ з картинами.
— Я був в 3-4 класі, стояв заворожений біля робіт і просив тата купити картини. Батько не хотів, бо заробляли небагато. Зрештою, я «виклянчив» одну-другу. Мене тягнуло до мистецтва — ділиться спогадами Віктор.
Зрештою, батько Віктора хотів, щоб його син став художником. Тому носив йому різні фарби, календарі, полотна. Іноді на останніх була зображена радянська символіка, яку Віктор старанно заґрунтовував, створюючи свої перші роботи.
Із теплотою калуський художник розповідає про те, як у дитинстві ходив із дідом-паламарем до храму:
— У селі Камінь є стара гарна церква. Дідо брав мене за руку і ми йшли до церкви вдвох. Заходили ніби в якесь царство, де панувала таємниця, яка кликала до себе. Мій дідо був паламарем, який мав ключі від церкви. Він часто відкривав ящик, а у ньому були свічки воскові, які мали неймовірний запах.
Віра в Бога, закоханість у природу та любов до мистецтва надихнули Віктора бути художником. Тому він їде вступати Ленінградську академію, де так і не зміг навчатися:
— Там люди вступали по 7-8 разів, їм було не по 20, а по 35-37 років. Я побачив реалії, що це важкий для вступу заклад.
Та все ж калушанин продовжував навчатися улюбленій справі у вчителів. Серед митців — Богдан Шляхтич та Василь Голуб'єв. Згодом Віктор Конів вирішує вступати до Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника на факультет художньої графіки. Конкуренти, які мріяли бути студентами навчального закладу, мали серйозні художні навички. І більшість з них були випускниками Львівського училища імені Івана Труша, де готували хороших живописців. Проте калушанин вирішив спробувати свої сили, хоча сильного бажання бути студентом Прикарпатського університету і не мав. Із малюванням роботи художник справився добре. Однак через твір Віктор Конів так і не зміг вступити до університету.
— Під час написання твору я не хотів списувати. А ще в мене були проблеми з розділовими знаками — дві крапки, кома і т. д. Мені рекомендували писати короткі речення, щоб було менше помилок, однак я не послухав поради. До того ж, на одне конкурсне місце було 12 претендентів, — пригадує Віктор Конів.
Не вступивши на факультет художньої графіки, художник запитав одного із вчителів: «У вас на факультеті виховують вчителів малювання чи художників?». Той, сміючись відповів — вчителів малювання. Віктор Конів у той момент зрозумів, що він небагато втратив і у відповідь сказав: «Я вас зрозумів».
Вчитель Василь Голуб'єв заспокоїв свого учня і сказав, що найкраща академія — натура. Віктор щоденно займається живописом, активно бере участь у обласних, республіканських виставках. У 27 років калушанин впевнено справою свого життя обрав малярство. Тоді чоловіка запрошують жити і працювати за кордоном. Проте європейські країни розчарували калуського митця.
— Я презентував 10 виставок у Польщі. Потім мені товариш запропонував пожити місяць у Голландії, де я також малював картини. Однак я розчарувався. Виявилося, що наша Україна — найкраща. Я рахував дні, щоб добути місяць, на який ми домовилися, — зізнався Віктор Конів.
Зараз Віктор Конів проживає в Калуші і є активним учасник багатьох виставок. Мріє про відкриття власної художньої школи, де б передавав досвід і знання усім бажаючим. Каже, що хоче навчити людей відчувати колір, розуміти композицію і вміти створювати образи. Вважає, що тільки художник може виховати художника, а не вчитель малювання.
Митець зазначає, що бути художником було нелегко завжди. Однак сам щасливий від того, що він робить.
— Я хочу ділитися з цим людьми. Художником бути неважко, якщо ти любиш свою справу. Творчість робить людину щасливою. Будь-яка людина, чи то токар, слюсар, — творець. Деколи хтось чекає натхнення. Проте з досвіду скажу, що апетит приходить під час їжі. Починай з ескізів, плям і несподіванка появиться, ти створиш щось добре для себе, для власної художньої школи, де б навчав бажаючих малярства.
Ірина КМІТЬ, журналістка
