Ілюстрація. Історії двох жінок, які боролись за свої права — Терези Сербер (на фото справа) та Наталії Кобринської (злів Про це на Facebook-сторінці написав Український інститут національної пам'яті, інформують "Вікна".
За її пропозицією наприкінці лютого 1909 року Соціалістична партія Америки провела в Нью-Йорку “Національний жіночий день”. За рік до цього також у Нью-Йорку близько 15 000 жінок пройшли маршем, вимагаючи коротшого робочого дня, кращої оплати праці та права голосу. У наступні роки в США продовжували відзначати Національний жіночий день в останню неділю лютого. Рух поширився на країни Європи, проте там відзначення жіночого дня не мало єдиної дати.
У 1911-му в Австро-Угорщині, Данії, Швейцарії, Німеччині понад мільйон людей взяли участь у відзначенні жіночого дня 19 березня. Під час демонстрацій жінки вимагали права голосу та дозволу займати державні посади, протестували проти дискримінації за ознакою статі у сфері зайнятості. Саме 8 березня Міжнародний жіночий день чи не вперше відзначали в 1914 році в Німеччині та Англії — в обох країнах на підтримку виборчого права жінок.
В СРСР тональність 8 березня змінилася з часом — від емансипації жінок у 1920-х до свята мам, бабусь, “прекрасної половини людства” та весни, починаючи з 1950-х. Так правозахисна основа Міжнародного жіночого дня поступово витіснилася зі свідомості людей у країнах, що входили до Радянського Союзу.
Тереза Сербер (у шлюбі — Малкіель) народилася у єврейській родині у містечку Бар 1874 року. Коли їй було 17, сім’я переїхала до Нью-Йорка. У новому місті дівчина влаштувалася на роботу у швейний цех й почала долучатися до рухів, які відстоювали кращі умови праці для робітників та права жінок. У 1899 році вона вступила до Соціалістичної партії Америки й за 10 років стала однією з її лідерок. Тереза створювала клуби виборчого права та доклала чимало зусиль, щоб підвищувати в людей розуміння того, з якими труднощами мають справу жінки-емігрантки. У 1911 році Тереза Сербер їздила півднем Америки з публічними виступами. Її вразило, що на ці зустрічі не пускали афроамериканців. На одному заході в Міссісіпі Тереза під зливою виступила з промовою для афроамериканських соціалістів, яких не пустили в залу через колір шкіри. Після цього туру вона почала виступати проти сегрегації темношкірого населення США. Останні два десятиліття свого життя присвятила освіті жінок-емігранток.
Наталію Кобринську вважають засновницею українського фемінізму. Вона народилася 1855 року на Івано-Франківщині у родині греко-католицького священника. Належала до українських інтелектуалів Галичини, писала власні твори. Наталя Кобринська вважала, що її літературна діяльність може послужити розвитку жіночого руху. В 1887 році разом з Оленою Пчілкою видала альманах “Перший вінок”, до якого увійшли твори 17-и письменниць з усієї України. За кілька років до цього, в 1884-му, організувала у Станиславові (Івано-Франківську) “Товариство руських жінок”.
У програмних документах товариства зазначалося:
“Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духу через літературу, бо література була вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків”. У 1891-му Наталя Кобринська скликала в Стрию перше жіноче віче щодо організації дитячих садків. Організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях. У 1893-1896 створене Кобринською видавництво “Жіноча справа” видало три книги альманаху “Наша доля”.
Чимало сучасників Наталі Кобринської не розуміли її ідей. Її критикували різні українські політичні угрупування, які пов’язували ідеї фемінізму та соціалізму. З іншого боку, діяльність Кобринської підтримував Іван Франко, який навіть відвідував збори “Товариства руських жінок”, а послідовницями стали Леся Українка та Ольга Кобилянська.
