Залізнична станція Калуш — частина австрійської залізниці ерцгерцога Альбрехта, яка почала діяти 1 січня 1875 року Залізничний — колишній головний вокзал міста, де, якщо вірити інтернету, такої станції не існує, хоч залишок типового тріумвірату кафе "Зустріч" і ресторану "Привокзальний" ще можна відшукати. І автовокзал — в старому, ще совєцких часів трохи "підправленому" "акваріумі", де скромні вияви мандрівного життя все ж є, і звідки тихо і без помпи калушани від’їжджають в неблизькі краї з закордонним паспортом в руках, йдеться в черговій віртуальній екскурсії від Facebook-сторінки Old Kalush.
Навіть міські автобуси зупиняються двічі: на залізничному та на автобусному вокзалі. Невидима капсула часу і обставин відділила досить пристойно відремонтовану будівлю залізничного вокзалу, доглянутий перон від реального життя міста. За пусткою, однак, ховається розкішне минуле.
Залізнична станція Калуш — частина австрійської залізниці ерцгерцога Альбрехта, яка почала діяти 1 січня 1875 року і з'єднала Львів зі Станіславом через Стрий, Долину і Калуш.
У роки І Світової війни тут проїхали тисячі вояків різних армій, спорядження. Тут побував імператор Карл І Габсбург. Тут між двома світовими війнами польські kolejarze бавилися в професійні урочистості і дефіляди. Та що там, навіть німецький літак, кажуть, бомбу тут скинув. Роки після ІІ світової зробили станцію Калуш збірним пунктом для депортації мешканців регіону без судів і слідства на поселення до Сибіру, звідки повернулися не всі.
А з кінця 60-х років ХХ століття вокзал міста, що швидко зростає, теж змінює вигляд. З’являється досить цікава урбаністична будівля. Щоправда, це не вирішує ні проблеми перевантаженості транспорту (хто пам’ятає дизелі в суботу і неділю), ні класичної проблеми вокзальної вбиральні.
З початку 90-х потиху занепадає все: вокзальний буфет, кількість поїздів, навіть лиха слава привокзального ресторану. Усе потихеньку валилося. Аж із приходом Георгія Кирпи, одіозного очільника Укрзалізниці, Калуш, як і всі залізничні станції, зазнали євроремонтів. Але поїзди від нас таки втекли.
Сьогодні — це комфортний простір, який немає потреби використовувати за призначенням. Станція, якої немає. А жаль.
