За словами священника, важливо не так харчування, як душевна рівновага людини і любов до ближнього Що таке «піст»? Скільки цьогоріч він триватиме? Чому іноді духівники забороняють постити людям? Чому піст виключає з раціону білкову їжу? На ці та інші «Вікнам» розповів декан Калуського благочиння Івано-Франківської і Галицької Єпархії УПЦ ПЦУ о. Микола Мороз.
Цьогоріч початок Великого посту припадає на 16 березня і завершується 2 травня. Слово «піст» у перекладі зі старослов'янської означає варта, тобто те, що оберігає. Тому в часи посту кожен стає вартовим над самим собою, зазначає митрофорний протоієрей о. Микола Мороз.
На початку раннього християнства постили не тільки християни, але іудеї, фарисеї, язичники, мусульмани. Починаючи з IV ст., коли християнство перестає зазнавати переслідувань,ранньохристиянський теолог Тертуліаан описує різні християнські общини, які по-різному постять. З осудом він відносився до тих, хто захоплювався довготривалими постами, тобто декілька днів підряд. Адже це було неприродно. Однак для того, щоб віднайти свою фізичну і психологічну межу, одного дня недостатньо. Тому згодом люди, які перебували в пошуках духовного життя, через поклик Ісуса Христа («Роздай все і йди за мною») йшли у пустелі. Саме там він стає у боротьбу сам з собою за свою духовну досконалість. Досвід таких людей передається у церковне життя, зокрема і сучасних християн.
Отець Микола Мороз каже, що важливо постити більше, аніж один день:
— Наше життєва практика показує: якщо ми постимо один день і приходить ніч, то наше тіло все ж таки отримує бажане. Тому напевно постити потрібно довше. Якщо ми постимо один день, потім приходить вечір, тоді все-таки наше тіло отримує те, що не отримувало впродовж дня.
Піст — це, насамперед, приборкання свого тіла, яке б не брало верх над нашим життям і бажаннями, зазначає декан Калуського благочиння:
— Що ж таке «піст»? Це те, що ми з вами підкоряємо душі нашу плоть — не тіло. Що таке «плоть» в духовному розумінні? Це не фізична оболонка людини, а це те, що пов'язує наш психологічний стан із нашим тілом. Так, у нас є почуття голоду, естетики, краси, тощо. Дані перелічені речі і психологічний стан людини і має назву плоті.
Священник розповів, чому піст виключає з раціону білкову їжу. Саме така їжа наповнює людину енергією, яку вона часто витрачає на гріховні справи. Наприклад, добряче наївшись м'яса, людина часто не хоче вже вставати на коліна і молитися. Так, справді, хтось піде у спортзал, а хтось — у паб, а хтось — за іншими пригодами. Розуміння цього привело до складання меню посту.
Для кожної людини піст — індивідуальна справа. Отець Микола радить починати із малого:
— Інколи духівник забороняє людині постити, бо це приводить до агресії, особливо для тих, хто прийшов у церкву, захопився і починає більше і більше молитися, постити. Це приводить до агресії тому, що фізичну сторону треба привчати поступово. Бо якщо людина голодна, то наша природа людська шукатиме їжу, якби ми цього не хотіли. І для того, щоб навчитися посту, потрібен досвід, час і бажання володіти собою і своїми бажаннями.
За словами священника, важливо не так харчування, як душевна рівновага людини і любов до ближнього. Адже можна не їсти м'яса та інших страв, пити горнятко води, але в той час «пожирати» ближнього. Тоді такий піст не матиме цінності. Тому набагато важливіше, коли людина контролює свої емоції, вчинки і думки.
Декан Калуського благочиння вважає, що піст — це більше про певні обмеження, а не про раціон:
— Ми повинні контролювати самі себе. Нічого в житті немає бути безконтрольного. Можна поститися куском м'яса, а можна — кашою. У одному із грецьких монастирів, коли приїхали паломники і побачили, що у Великий піст монахи їдять ковбасу, дуже здивувалися. Вони сказали: наш монастир бідний, риба дорога, ми не можемо собі її дозволити, тому ми купуємо найдешевшу ковбасу. Так, у нашому розуміння це є піст, бо вони їдять м'ясо, але коли цей кусок м'яса і більше нічого для підтримання життя в тілі, це є піст. Іноді, поївши понад міру пісної каші, можна перестати постити. Тому все, що ми називаємо постом, має бути контрольованим.
Ірина КМІТЬ, журналістка
