Уздовж берега Сівки вели євреїв калуського гетто на розстріл до Домбровського лісу

Пару кроків від галасливого базарного перехрестя — і вас вітає вулиця Сівецька.
Переглядів: 1606
Сівецька вміє берегти таємниці і смуток. Фото: Вікіпедія

Швидко минаємо кілька багатоповерхівок, і спацеруємо вздовж міщанських будинків початку та середини ХХ століття. Саме на теренах приватної забудови завжди легше побачити зміну пір року. Частина будинків модернізована, але можна вловити загальний дух місця: поважні будівлі, часами підупалі, але від того тільки цікавіші, йдеться на Facebook-сторінці Old Kalush.

Так, ця вулиця, як і її нечисленні будинки, можуть чимало розповісти про історію власне міста. Вулиця колись була значно довшою. Починалась від Підвальної, тобто, неподалік міських валів, і простягалась на захід, вздовж берега Сівки аж до початків Домбровського лісу. Перше "скорочення" вулиці було повєязане з початком робіт на Домбровському кар'єрі, а завершилось у лютому 1991 року, коли вулицю розбили на дві: Дзвонарську і Сівецьку.

Дуже добре історія вулиці описана у Вікіпедії.

Садибна забудова вулиці позначена на картах XIX століття. Була до 1925 року найзахіднішою вулицею міста.

Головним будівельним матеріалом для спорудження житлових будинків до другої половини XX століття було дерево. Дахи накривали гонтою та драницею, пізніше бляхою, черепицею і шифером. Ще в радянський період на вулиці можна було зустріти солом'яне накриття на деяких будівлях, переважно нежитлових. Дерев'яні стіни житлових будинків обмазували жовтою глиною, змішаною з соломою. Огорожі навколо будинків теж були дерев'яними, переважно з дерев'яних штахет, інколи висаджували грабовий живопліт.

Ще до початку II Світової війни вулицю було газифіковано. У реєстрі вулиць Калуша 1939 року мала №60, знаходились будинки №1232-1355. За часів СРСР 14.03.1947 року була перейменована на вулицю Молотова (один з поплічників Сталіна) і 22.10.1957 року — на Семанишина (місцевий комуністичний посіпака).

У 1957 році вулиця постраждала від масштабної повені.

Починаючи з 1960-их років вулиця зазнала змін. Перш за все, вулиця стала значно коротшою у зв'язку з демонтажем тієї частини вулиці, що простягалася від новозбудованої вулиці Об'їзної до Домбровського кар'єру. У 1970-их роках припинили рух по залізничній колії (Вокзал-Калійний комбінат), яка перетинала вулицю майже по середині. Усередині 2000-х років були зняті останні шпали, що залишились від колії та демонтований залізничний міст біля 11-ї школи. У 1970-их роках вулицю було заасфальтовано, наприкінці 2012 року — переасфальтовано (старий асфальт був зруйнований вантажівками, які проїжджали вулицею до 1990-их років). В радянський період змінювався і зовнішній вигляд вулиці, оскільки змінювалася техніка будівництва: почали з'являтися перші муровані будинки.

У 1980-х роках у зв'язку зі значним збільшенням автовласників у Калуші постала потреба будівництва гаражів. Саме на цій вулиці на місці сільгоспугідь на березі річки Сівки було побудовано кілька гаражних кооперативів.

Починаючи з 1980-х років на початку вулиці розгорнулося масштабне житлове будівництво. На місці демонтованих будинків місцевих жителів (яким надавали квартири в міських новобудовах або земельні ділянки в Підгірках) зводили дев'ятиповерхівки. На початку вулиці до середини 1970-их років розташовувався промтоварний ринок, на місці якого почалося будівництво дитячого садка "Журавлик" (відкритий у 1980 році).

5 лютого 1991 року вулиця Семанишина була поділена на Дзвонарську (ближча до центру частина) і Сівецьку (дальня частина, їй було повернуто історичну назву).

Сівецька вміє берегти таємниці і смуток. За спогадами старожилів вулиці, неподалік проходила дорога, якою вздовж берега Сівки вели євреїв калуського гетто на розстріл до Домбровського лісу. Можливо, водили ці колони смерті і по самій вулиці, додає Facebook-сторінка Old Kalush.

На початку вулиці, відразу за багатоповерхівками, є камерний, простий і, можливо, тому дуже ліричний пам'ятник, — жінкам, які загинули за волю і становлення Української Держави. Місце вибране не просто так. Тут загинула Надія Відоняк, молода калушанка, підпільниця, яка вибрала смерть, щоб не потрапити до рук енкаведистів.

Якщо вам пощастить зустріти когось з корінних мешканців Сівецької, викликати довіру і "розговорити", то почуєте чимало цікавого. Пробуйте!