Первісний вигляд Фінської можна побачити на світлинах Чому вулиця — Фінська? Куди поділася відома місцевим мешканцям вулиця Зелена, і ще багато різних "чому?", "коли?" та "як?", на які поки нема відповіді, хіба долучитесь ви, шановні читачі, йдеться на Facebook-сторінці Old Kalush.
Отже, вулиці Зеленої на "посьолку" нема. Вона тепер — в Підгірках. А вулиця Фінська, — рівна, як стріла, — з’єднує вулицю Хмельницького і вулицю Коновальця.
Чому Фінська? Все дуже просто. Основна забудова — це "фінські" будиночки. Первісний вигляд можна побачити на світлинах. Це початки "посьолка", перехід від перших повоєннх десятиліть колгоспу Жданова до індустріального гіганта Прикарпаття.
У радянський час на вулиці росло багато високих тополь, тому вулицю ще називали "тополевою", додає калушанин Юрій Дмитрук.
Сьогодні Фінська — це переважно затишні і дбайливо добудовані-перебудовані-облагороджені "фінські" будинки, приватні обійстя, квітники, палісаднички, альтанки й інші атрибути затишку. Ще тут є субкультура гаражів. Але це для посвячених. І ще тут є велика пустка — з боку вулиці Окружної. І саме тут криється один з багатьох зниклих фрагментів Калуша. Великі калюжі, зарослі очеретом і шуваром, — "рекреаційні водойми" часів дитинства людей, народжених у 60-х — 70-х роках ХХ століття в цій частині Калуша. Тут були 4 бараки, з яких пізніше, наприкінці 60-х, люди розселилися до нових будинків.
Якщо ж пройти невеликий відрізок від перехрестя Фінська-Коновальця в бік Окружної, то можна вийти до місця, де колись була школа — велика цегляна одноповерхова будівля під шифером. Пізніше, після того, як школярі пішли до школи №4 наприкінці 60-х років ХХ ст., в тому ж приміщенні було профтехучилище (можливо, тоді це ще називалось ФЗО, вечірня школа).
Було б дуже приємно, якби читачі щось додали, виправили, уточнили, бо час іде, інформація втрачається. Або хоча б відірвались від дивана і побачили все на власні очі, йдеться в дописі.
Спогадами про вулицю поділився калушанин Йосип Олійник:
"В 1961 році жителі вулиці Зеленої отримали ордери на заселення. Було багато сімей, які були вивезені 1946-1948 року в Сибір, Казахстан. Мої батьки також отримали пів фінського будиночка під номером 33 — крайній будинок по правій стороні. Біля нас ще була одна будівля поліклініка — перша на "посьолку". На вулиці була аптека, продуктовий магазин. Як зазначено в статті, було училище ФЗО і їдальня. В двох бараках була лікарня. Гаражів не було — там були городи. Залізнична колія з'єднувала старий калійний із шахтою "Кропивник". Тут їздив тепловоз, чотири пасажирські вагони возили робітників. Вулицю Хіміків, Корякова — тепер Коновальця будували жителі цієї вулиці. Старожилів залишилось мало: Мандзії,Олійники,Телько, Бойчук, Кравців... ще можна дописати кілька прізвищ. Так що цього року моїй вулиці 60 років. Я був свідком, як заповняли Солянку ропою з калійного комбінату. Мої ровесники пам'ятають сирени, коли підривали ґрунт в кар'єрі. Перші БЄЛази. Так це вже історія нашого чудового міста".
Інформацію про вулицю Фінську в соцмережі повідомив і Ігор Сметанський:
"...Ще на вулиці була середня школа 4, яка розміщувалася у великому приміщенні барачного типу. Я ходив у цю школу після закінчення початкової школи (на вул. Лесі Українки). До школи ми ходили через солянку (Галда). Ми з батьками проживали на вулиці Горького. Біля нас був старий стадіон, де випасали худобу. Ще пам'ятаю на вулиці Зеленій маленький магазинчик книг та канцтоварів. Школярами ми садили дерева на вулиці Зеленій. Багато приємних спогадів з дитинства та юнацтва".