На Прикарпатті військовий капелан лікується від COVID-19 та збирає ліки для інших пацієнтів. ФОТО

Військовий капелан Василь Довганюк з Івано-Франківщини вже тиждень лежить у Коломийській центральній районній лікарні з діагнозом "коронавірусна інфекція" — 82% ураження легенів.
Переглядів: 883
Військовий капелан завжди звик думати, як допомогти ближньому.

За час ушпиталення отець Василь організував закупівлю необхідних препаратів для пацієнтів, які не можуть себе ними забезпечити належним чином, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Суспільне".

"Якраз від'єднав усі трубки, аби говорити", — перше, що говорить військовий капелан Василь Довганюк, коли підіймає слухавку. Сім років отець був на фронті, допомагав військовим, пораненим, дітям, а тепер — і пацієнтам Коломийської лікарні.

"Коли зіткнувся із моментальною проблемою — ураження легенів 82 % — було дуже складно, — ділиться отець Василь. — Я побачив, що гроші йдуть кожного дня, аби закупити медикаменти потрібно віддати 1 000 гривень. Побачив також, що є люди, які шукають по п'ять гривень, по гривні. Через день-два, коли мені стало трохи легше, я зрозумів, що потрібно допомагати тим людям. Зателефонував у Німеччину до знайомих. Там зібрали найнеобхідніші медикаменти. Вони є і тут, але дуже дорогі. Я одразу почав ними ділитися — кому бинти, кому уколи. Сестри приходять, я даю гроші, вони приносять квитанції і закуповують тим, що не мають можливості купити".

Капелан розповідає, що препарати закуповують щодня за необхідності:

"От прийде лікарка ввечері, скаже, що треба купити, значить я взяв і закупив те і те. Ще одна прийде — знову закупив. От навіть термометрів треба було. Закупив 40 штук, і в кожній палаті вже є. Нещодавно домовився — з Німеччини мають передати 10 ліжок із матрацами й кріслами, з Ірландії — пульсоксиметри, ще деякі препарати. Загалом, обдзвонюю, пишу, кажу: "Давайте, поки я тут, робіть щось".

Потребують допомоги хворі щодня, продовжує отець Василь. Бо кожного дня госпіталізують багато людей.

"І ці крики вночі... Але питання навіть не в тому. Є таке слово — паніка, це найгірше. От навіть дивлюся на вікно, а на ньому немає ручки. Це вже психологічний тиск. Так, це потрібно, аби людина не вистрибнула, але це тисне, бо людина розуміє, що не може відчинити. Іноді лікарі увечері приходять до мене, розповідають, що люди мають страх смерті, відчувають задуху, нестачу кисню", — розповідає капелан.

"Ви знаєте, гроші — це папірці, — стверджує чоловік. — Коли я бачу, що мені вистачає на лікування, то можна поділитися з тими, які їх потребують більше. Просто роби добро, і воно повертається. Мені здається, якби ми всі один одному старалися допомогти, то в лікарні було би набагато менше клопотів. Ті санітарки — вони розриваються, реально розриваються, літають, як мушки. Їм справді треба пам'ятник за життя ставити".

За словами Василя Довганюка, у лікарнях варто було би створити спеціальні фонди допомоги:

"Це було би дуже практично, адже кожен би залишав медикаменти, які залишилися — вату, спирт тощо. І тоді з того всього можна було би сформувати набір для найбільш незахищеної людини. Об'єднатися — це була би для нас дуже велика сила, адже пандемія і мала нас об'єднати".