Ілюстрація. Дослідження було оприлюднене 29 березня в науковому виданні Circulation. Так один із найважливіших органів у людському тілі пристосовується до зміни сили тяжіння — кажуть дослідники і додають, що це вкотре підтверджує тезу про здатність людини поволі, та все ж пристосовуватися до змін довкілля, інформує "Громадське" з посиланням на сайт Техаського університету.
Отримані науковцями результати матимуть важливе значення для планування довготривалих космічних польотів. Це особливо актуально з огляду на плани NASA висадити перших астронавтів на Марс протягом найближчих десятиліть.
Техаські науковці проаналізували зміни параметрів серця у двох людей — астронавта Скота Келлі (який у 2016 році брав участь у знаменитому експерименті з близнюками і провів 340 днів на Міжнародній космічній станції) та професійного плавця Бенуа Лекомта.
Як пояснює провідний автор дослідження, професор Техаського університету Бенджамін Левін, він із колегами хотів перевірити, чи можуть навантаження плавців сприяти збереженню маси й розміру серця.
Попередні дослідження, в яких брав участь Левін, показали, що в найбільш тренованих астронавтів маса серця в космосі зменшувалася, і фізичні вправи (обов'язкові для запобігання атрофії м'язів) цьому не запобігали.
Нам уже відомо дещо про те, як невагомість (тобто відсутність гравітації) або мікрогравітація впливають на людське тіло: зокрема, збільшується тиск у верхній частині тіла, бо на рідини в ньому не діє тяжіння.
Як з’ясувалося, це також зменшує навантаження на серцево-судинну систему: серцю не потрібно качати кров угору, долаючи силу її тяжіння. У середньому в Скота Келлі за кожен тиждень перебування в космосі маса серця зменшувалася на 0,74 грама.
Чим же тут тривале плавання схоже на перебування в космосі? Тим, що тіло перебуває здебільшого в горизонтальному положенні, а не вертикальному, і це частково компенсує силу тяжіння, каже Левін. Але він не очікував, що результати астронавта й плавця будуть настільки подібними.
Плавець Бенуа Лакомт, показники якого порівнювали в межах дослідження з Келлі, у 2018 році готувався здійснити заплив через Тихий океан. Протягом 159 днів спостережень він проплив загалом майже три тисячі кілометрів, щодня витрачаючи на плавання майже шість годин.
У середньому за тиждень маса серця Лакомта зменшувалася на 0,72 грама, а діаметр його серця загалом зменшився з 5 до 4,7 сантиметра (у Келлі — з 5,3 до 4,6 сантиметра). За чотири місяці загалом маса сердець Лакомта й Келлі скоротилася на близько 20%.
Бенджамін Левін зауважує, що після повернення на Землю в серці Келлі не було виявлено патологій, які б загрожували його життю. Крім того, в нього та решти астронавтів серця з часом адаптувалися до земного тяжіння й відновлювали нормальні масу й розмір.
«Гадаю, результати дослідження є втішними для довготривалих космічних подорожей. Вони свідчать, що навіть після року перебування в космосі серце достатньо добре пристосовується до навколишніх умов», — резюмує науковець.
