Японія ближче до Калуша, ніж здається

Зворотній зв`язок з читачами «Вікон» розширює коло спілкування. Та один з листів, який я отримала «з мережі», мене відверто здивував. Лист був з Японії від президента Асоціації україністів, доктора економічних наук, професора Кобе Гакуіна Йошіхіко Окабе.
Переглядів: 1848
Група інтернованих японців табору для військовополонених №415. Артемівськ Сталінської області. 1947 рік

До листа було «прикріплено» мою статтю про Івана Несторовича Кульчицького, героя національно-визвольного руху, який пройшов жахіття ГУЛАГ-у, багаторічного очільника Калуської станиці братства вояків УПА, нині покійного. Кульчицький був активним учасником повстання в'язнів у Норильському таборі, де також відбували покарання японські військовополонені. Свого часу він поділився з пресою інформацією про ці події. Доктора Йошіхіко Окабе цікавлять подібні спогади, адже зараз він працює над черговою книгою про українсько-японські відносини повоєнного періоду. Пан Йошіхіко споівається, що, можливо, вдасться «вилучити» з тенет часу хоч якусь інформацію про інтернованих японських бранців, використовуючи силу інтернету.

Доктор Окабе докладно цікавиться  будь-якою інформацією про долю своїх земляків в Україні

Це були часи, коли СРСР святкував перемогу у війні, а на північ країни тягнулися довгі ешелони, заповнені арештантами з різних куточків «великого і могучого». А найбільше було таки наших — «западенців».  За списками засуджених, які відбували терміни покарання та території Союзу, у тюрмах, так званих «исправительно-трудовых лагерях» (скорочено — ІТЛ), були представники з усього світу, навіть бразильці. Щодо японців, то їх понад 70 тисяч потрапило в полон, тому що Японія воювала найдовше та капітулювала тільки 2 вересня 1945 року. Хоча точної цифри полонених не знав ніхто, навіть тогочасне керівництво держави, тому японців часто плутали з не японцями, бракувало перекладачів, і відомості з кількістю полонених з різних фронтів мали похибки. Тільки в 1950-му році на це звернули увагу. Але на той момент більша половина полонених японців була репатрійована на батьківщину, тому перевірити, спростувати або підтвердити інформацію не було можливості.

Щодо перебування японських військовополонених на території України, то наукову працю «ТАЄМНИЦІ «ЗАХІДНОГО ІНТЕРНУВАННЯ»: японці в радянських таборах для військовополонених в Українській РСР (1946–1949 рр.)» підготували професор, доктор історичних наук Олександр Потильчак, кандидат історичних наук, начальник Національного військово-історичного музею України Віктор Карпов і представник японської громадської організації «Чорнобиль-Тюбу» в Україні Такаакі Такеучі. Наукова робота побачила світ на базі Національного педагогічного університету імені Миколи Драгоманова та Національного військово-історичного музею України. У ній зазначається, що виявлено документи, які безпосередньо стосуються утримання, забезпечення, трудового використання японських військовополонених, їх оперативної розробки в таборах на території Харківської, Запорізької, Дніпропетровської, Сталінської та Ворошиловградської областей УРСР у 1946-1949 роках. Цікава деталь: одним із перших вражень про Україну, що закарбувалося в пам’яті більшості інтернованих японців, були нескінченні поля соняшнику.

Чисельність японських військовополонених у таборах, дислокованих на території Української РСР, станом на 10 серпня 1947 року становила:

Табір 126 — Лисичанськ: всього військовополонених 6 401, японців —  250;

Табір 100 — Запоріжжя: всього військовополонених 16 300, японців —  1241;

Табір 415 — Харків: всього військовополонених 1 165, японців — 664;

Табір 217 — Краматорськ: всього військовополонених 4 798, японців —  763;

Табір 242 — Горлівка: всього військовополонених 5 788, японців — 648.

Кєічі Мацуока 20 жовтня 1944 року був призваний на військову службу Імператорської армії Японії. Улітку 1946 року разом із іншими інтернованими залізницею був перевезений до Артемівська Сталінської області (Українська РСР). Наприкінці весни 1948 року був репатрійований на батьківщину

Такаши Кубо 10 лютого 1944 року був призваний на військову службу Імператорської армії Японії. Після капітуляції разом з іншими інтернованими залізницею потрапив у Слов'янськ, а згодом — Краматорськ (Сталінська область, Українська РСР). На початку літа 1948 року був репатрійований на батьківщину

Що стосується особливостей їх трудового використання на території України, то основними сферами застосування були: будівельно-відновлювальні роботи в містах, будівництво автомобільних доріг і робота на підприємствах вугільної та металургійної галузей. Японців залучали також і до збору врожаю на полях місцевих колгоспів.

Не можна виключати того, що хтось із них міг «загубитися» в наших лісах і долучитися до підпільної роботи та руху опору радянській системі. Японців хвилює доля кожного солдата. Серед тих, хто не повернувся на батьківщину і вважається зниклим безвісти, є члени імператорської родини.

На початку 1949 року останні японські бранці залишили територію такої далекої для них України — землі, яка для багатьох їхніх співвітчизників стала місцем останнього спочинку. За деякими даними, це 326 осіб. Причинами смертності серед інтернованих японців були не тільки хвороби, а й виробничий травматизм і нещасні випадки. На сьогодні знайти та ідентифікувати поховання вкрай важко, адже тюремні цвинтарі переносяться, бо міста «ростуть», розвиваються, розчищаються нові площі під забудову. Деякі з поховань втрачено назавжди. Тому слід поспішати, адже час — не на боці дослідників. Саме тому доктор Окабе докладно цікавиться  будь-якою інформацією про долю своїх земляків в Україні, бо ж наші народи єднає не тільки спільна пам’ять, а й спільні виклики. За його словами, в Японії та України — дуже схожі культури. Адже в нас є козаки, а в японців — самураї.

«Ми дуже подібні, — підкреслює Кобе Гакуіна Йошіхіко Окабе. — Не знаю, що про самураїв думають українці та загалом європейці, але вони — не тільки бійці, вони виступають як політики, зберігають культуру. Так само козаки: вони — символ Української держави».

Саме тому пан Йошіхіко вирішив створити в себе на батьківщині реєстрове козацтво. Іноземець вивчає українську мову та в 2019 році бував з дружнім візитом перебував у Івано-Франківську.

А ще раніше, у 2017-му році, в рамках відзначення року Японії, делегація Японської федерації бізнесу вперше відвідала Україну. Тоді політичний аташе посольства Японії Хірано Такаші зауважив, що «дуже унікальним був запуск пива калуської броварні» під назвою: «Експортове до Токіо». Виявляється, Україна та Японія ближчі, ніж здається.

Наталія МЕЛЬНИК, краєзнавиця