15-го квітня, цьому видатному чоловіку минуло б 85 років Дошку відкриють 16 квітня о 15.00 на вул. Євгена Коновальця, 141. Подія присвячена видатному громадсько-політичному діячу, історику, політв’язню радянської системи Валентину Морозу, інформують "Вікна".
Життєвим кредо Валентина Мороза можна вважати слова «Світ без України мене не цікавить! Україна і український інтерес мусять бути у цьому світі».
Валентин Якович Мороз (15.04.1936–16.04.2019) — український дисидент, громадсько-політичний діяч, історик, політв’язень радянських тюрем (1965–69, 1970–79 роки). Народився у с. Холонів (нині Луцького р-айону Волинської обл.). Середню освіту здобув у школі с. Холонів та м. Горохів (1953 рік). Навчався на історичному факультеті Львівського університету (1953–58 роки). У 1958–64 роках працював учителем у с. Мислині та смт Мар’янівка на Волині.
У березні–липні 1964 року — викладач історії у Луцькому педагогічному інституті, у вересні 1964 — серпні 1965 року — в Івано-Франківському педагогічному інституті. 1 вересня 1965 року заарештований працівниками КДБ в Івано-Франківську. 20 січня 1966 року засуджений Волинським обласним судом у місті Луцьку за ст. 64 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до 4-х років позбавлення волі в колоніях суворого режиму.
1 вересня 1969 року звільнений з ув’язнення, повернувся до Івано-Франківська та відновив дисидентську діяльність. Знову сформував у місті неформальний опозиційний гурток (Ірина Сеник, Оксана Попович, Любов Возняк-Лемик, Любов Волянюк, Володимир Іванишин). Налагодив контакти із Вячеславом Чорноволом, Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Миколою Плахотнюком, Оксаною Мешко, Іваном Гелем, Ніною Строкатою, Василем Романюком, Юрієм Шухевичем. Виступав за активізацію боротьби проти радянського режиму.
Помер у Львові,. Похований 20 квітня 2019 року на Личаківському цвинтарі.