Як захиститися від ВІЛ після потенційного інфікування?

Так само, якщо ваш партнер або партнерка живуть з ВІЛ і не приймають АРВ-терапію (або лише почали курс), ви маєте високий ризик інфікуватися ВІЛ, інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу Центру громадського здоров'я МОЗ України.

Для таких випадків існує постконтактна профілактика ВІЛ (ПКП). Її можуть призначати, зокрема, якщо:

• ви підозрюєте, що могли інфікуватися під час сексу (наприклад, порвався презерватив);
• ви пережили сексуальне насильство;
• ви працюєте в медичній сфері та мали професійний контакт із кров’ю людини, яка живе з ВІЛ;
• ви потенційно інфікувалися в лікарні ін’єкційними засобами під час проходження лікування;
• ви вживали ін'єкційні наркотики та повторно використовували шприці, які не належать вам тощо.

Можна перелічити безліч ситуацій, коли людина може потенційно інфікуватися ВІЛ. У контексті постконтактної профілактики розділяють професійний та непрофесійний контакт залежно від того, в яких умовах він відбувся.

Професійний контакт

Професійний контакт можливий у медичних працівників та у людей деяких інших професій (наприклад, працівників правоохоронних органів, екстрених служб тощо). Якщо ви маєте справу з травмами людей, кров’ю та гострими предметами, пам’ятайте про ризики.

Ризик інфікування ВІЛ при професійному контакті залежить від форми контакту і кількості небезпечного матеріалу. Проте, наприклад, при пораненні гострим предметом ризик інфікування становить близько 0,23%, а при контакті зі слизовими — 0,09%.

Водночас якщо йдеться про контакт через пошкоджену шкіру, то ризик інфікування зростає, якщо голка (або інший гострий інструмент) потрапляє у вену або артерію іншій людині, а також якщо крові на інструменті настільки багато, що її видно неозброєним оком. За вищого рівня вірусного навантаження у людини, яка живе з ВІЛ, вірогідність інфікуватися ВІЛ теж вища.

Непрофесійний контакт

Непрофесійним контактом вважається будь-який контакт із ВІЛ, котрий стався за межами роботи. Передусім йдеться про незахищені статеві контакти, сексуальне насильство, пошкодження або зісковзування презервативу, використання спільних голок, шприців та інших інструментів для ін’єкційного введення наркотиків, контакт зі слизовими людини, яка живе з ВІЛ, випадкове інфікування в лікарні тощо.

Варто пам’ятати, що при переливанні крові людини, яка живе з ВІЛ, людині, яка не має ВІЛ, ризик інфікуватися становить 92,5%, а при використанні спільних голок та шприців — 0,8%, при анальному сексі — 0,5% тощо.

У будь-якому разі, при потенційному контакті необхідно проконсультуватися із лікарем. Він призначить постконтактну профілактику та детальніше проконсультує щодо ризиків інфікування.

Що робити, коли сталося потенційне інфікування?

Передусім варто обробити місце контакту, аби скоротити тривалість контакту з кров’ю та іншими біологічними рідинами, що містять кров. Не можна використовувати спиртові розчини, натомість варто просто вимити місце контакту з милом, потримати його під струменем проточної води або обробити дезінфікуючим засобом.

ПКП необхідно розпочати якомога швидше, не очікуючи на результати тестування. Оптимально, якщо прийом першої пігулки стався протягом перших двох та не пізніше 72 годин після контакту. Курс прийому препаратів триває 28 днів.

Незалежно від виду контакту рекомендуються схеми з трьох антиретровірусних (АРВ) препаратів: два нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази НІЗТ та один інгібітор протеази — ІП, який має бути підсилений ритонавіром.

Звісно, тестування на ВІЛ після контакту проводиться, але ПКП призначається якомога швидше, аби діяти на випередження віруса і запобігти інфікуванню. Алгоритм такий, що початок постконтактної профілактики більш пріоритетний, аніж результати тестування на ВІЛ.

Також необхідно провести обстеження або дослідження на наявність загальних антитіл до вірусу гепатиту С (Анти-ВГС) та поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBsAg).

За 28 днів після завершення курсу постконтактної профілактики людині пропонують пройти тестування на ВІЛ.