Ярослав Олійник активно відпочиває на природі, подорожує Карпатами і двічі підкорив Говерлу Усе розпочалося з того, що повернувшись додому, Ярослав Олійник дізнався від дружини, що в дворі стоїть «бобик», який чекає на нього. Взявши повістку, калушанин прибув у Новицю, у сформований батальйон, який складався із представників Івано-Франківщини, інформують "Вікна".
Люди не знали, куди їдуть. Тільки прибувши на пукт призначення, розуміли, для чого їх викликали. Однак жодна особа не втекла, адже розуміли, що хтось мусить виконувати цю роботу, розповідає Ярослав Олійник:
— Був полігон цивільної оборони, де було купа соломи. Там був колючий дріт, за яким ходили офіцери, міліціянти з автоматами на грудях, з вівчарками, щоб ніхто не втік. Коли ми приїхали в Чорнобиль в наметове містечко, нас уже ніхто не охороняв. Жоден прикарпатський воїн не втік. Розуміли, що така доля.
Завданням ліквідаторів була дезактивувати найзруйнованіший 4-ий реактор. Адже щодня піднімалася радіаційна пилюка. Ліквідація здійснювалася руками солдат, адже їх було легше мобілізувати, відправити, організувати, пригадує 80-річний калушанин.
Із засобів захисту була лише звичайна марлева пов'язка, яка мала б захищати від радіоактивної пилюки. У перші дні вживали йод.
— До сьогодні не переношу йоду. Але тоді іншого захисту не було. Це нас рятувало, — зізнається поважний калушанин.
Жодних ліків ніхто не отримував. Якщо хтось хворів — відправляли в медпункт чи в лікарню. Загалом були лише мінеральні води і продукти харчування.
Працювали по 8-12 хвилин — більше не дозволяли. Опісля йшли в лазню. Той одяг, у якому були, там і залишали.
Команда, в якій працював Ярослав Олійник, була дуже організованою і мобільною. Кожен знав свою роль і своє місце. Зізнається, що таких прикладів в житті більше не бачив і, мабуть, не побачить. Загалом Івано-Франківський батальйон пробув в Чорнобильській зоні 48 днів.
Природа скрізь була радіоактивною, ділиться спогадами ліквідатор наслідків на ЧАЕС:
— Попри дорогу росли такі великі вишні. Це не вишні, а вишнища, — пригадує Ярослав Олійник.
Говорити про Чорнобиль тоді було суворо заборонено. Адже КПРС наголошувала на тому, щоб не сіяти серед людей паніки. Так, 26 квітня відбулася аварія. А вже 1 травня відбувся військовий парад, на який змусили вийти всіх. У зв’язку з тим, що реактор дихав, піднімалася пилюка, тому не можна було допускати дощів. Адже під час опадів радіація осідала. Тоді спеціальні служби розганяли хмари, щоб уникнути дощу.
У березні 1991 року всі члени батальйону отримали пожиттєві посвідчення ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. У 1997-1998 році комісія при обласній держадміністрації здійснила перереєстрацію. Багатьох людей із батальйону незаконно позбавили цього статусу.
— Без твоєї присутності позбавляли права, яке ти набув ціною свого здоров'я, — згадує Ярослав Олійник.
Згодом завдяки організації «Прикарпат Чорнобиль», яку очолив калушанин, вдалося відновити справедливість. Через суди та прокуратуру активісти виграли абсолютно всі справи і повернули статус усім "чорнобильцям".
Після багатьох років після аварії побратими зізнавалися, що дівчата їх не брали до танцю, адже боялися, що хлопці радіоактивні. Тому багатьом було дуже важко одружитися і створити сім'ї.
Сам Ярослав Олійник через багато років після аварії почуває в своїх 80 почуває себе чудово. Єдине, зізнається, що раніше часто турбував тиск і в голові паморочилося. Однак зараз чоловік активно відпочиває на природі, подорожує Карпатами і двічі підкорив Говерлу.
Ірина КМІТЬ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор