Південні морські котики мають довжину від 1 до 2 метрів і вагу від 30 до 160 кг. Про це на Facebook-сторінці написав Національний антарктичний науковий центр, інформують "Вікна".
“Їх котиками назвати важко То справжні Котяри!!! Жирні і вгодовані”, — пише про нових сусідів дизеліст 26-ї УАЕ Олександр Книжатко.
У район станції південні морські котики починають припливати наприкінці антарктичного літа, щоб відпочити на островах з рівними кам’янистими ділянками або галечниковими пляжами. На зиму здебільшого мігрують на північ, до островів Субантарктики, у тепліші води (де навесні розмножуються). Хоча деякі молоді та старі тварини залишаються в нас і на зимівлю.
У цьому районі котики їдять переважно криль, рідше — рибу та молюсків. Зокрема, охоче ковтають молюсків “антарктичне блюдце”, черепашки яких виконують роль камінців-гастролітів, що покращують травлення. За їжею пірнають здебільшого в нічний час, роблячи короткі неглибокі занурення.
Самці крупніші за самок і мають помітну чорну гриву з білими чи сірими волосинами.
До речі, на відміну від тюленів Уедделла, морських леопардів чи крабоїдів, про яких ми багато розповідали раніше, морський котик не належить до родини справжніх тюленів. У цей “клуб” його не взяли, тому що у котиків видно вуха (їхня родина так і називається — вухаті або отарієві), а у справжніх тюленів зовнішні вушні раковини відсутні.
У котиків досить складні стосунки з людьми. У минулому, як і кити, вони пережили страшне винищення. Звіробої масово добували їх заради цінних шкур. Але бізнес припинився сам собою: закінчилися великі стада котиків — закінчився і комерційний інтерес їх добувати.
Може, саме тому ці тварини недружелюбні до людей. Побачивши “двоногих” здалеку, починають фиркати та намагаються атакувати (що не дуже приємно, враховуючи досить швидке пересування котиків на суші та гострі зуби). Але полярники не ображаються, розуміючи, що люди таки завинили, і просто поводяться обережно.
