Для Віталія Ажнова ця роль — це можливість бавитись із контрастами і крок до розширення власної акторської амплітуди Шанувальникам «класичної класики» нова вистава театру «Актор» категорично протипоказана, йдеться в блозі театрознавиці та театрального критика Людмили Олтаржевської.
У цьому «Вишневому саду» не п’ють чай, манірно відвівши мізинчик, і не заламують руки, голосячи за минулим. У постановці Слави Жили чеховські герої нагадують… різношерсту компашку, яка готується святкувати Хелловін. Або ж реінкарновану сімейку Адамсів, що має вирішиити певні майнові питання. Чи каліброваних зомбі, які тільки й встигають запихати у шафи своїх неслухняних скелетів. Ну, а володарі особливо сміливої фантазії цілком зможуть розгледіти тут щось із площини сексуального, скажімо так, різноманіття. Під час перегляду вистави глядачів не полишає відчуття, що замість чеховської комедії вони якимось дивним чином опинилися на спектаклі-хоррор, в якому знайшлося місце для таких художніх стилів та напрямків, як нуар, треш і трилер. Утім, при очевидній гіперепатажності постановки режисерові вдалося зберегти тендітність і щемність драматургії Чехова, невтомного дослідника бентежної душі людини.
Вистава починається оптимістично і багатообіцяюче — Єрмолай Лопахін, згадуючи Любов Андріївну напередодні її повернення, запалює сірник. Мимоволі виникають алюзії з фільмом «Асса», де філософ Бананан стверджував, що коли кожен із нас запалить сірник — світла буде на півнеба. Які протягом вистави зійшли нанівець, адже саме від Лопахінського сірника у фіналі запалають і старий маєток, і вишні.
Сцени в бані, дискотека з наркотиками, хтиві пози — режисер Слава Лопахін поводиться з класичним текстом сміливо і навіть зухвало. Часом виникає думка, що ось тут перегнута палиця таки трісне, але її відразу ж наздоганяє інша: червоні прапорці режисер виставляє для себе сам.
Центром вистави, усупереч усталеним уявленням про Любов Андріївну, став таки Лопахін. Режисер помітно виділяє цього героя. Згідно з його концепцією Єрмолай Олексійович — не банальний примножувач власних статків, у цьому «Вишневому саду» йому потрібно пройти шлях від мрії до розчарування, від самого себе до самого себе, змінити мужицьку сорочку на піджак та шубу, щоби у фіналі залишитися в тій самій сорочці. І завдяки акторській харизмі Віталія Ажнова, який розчинився у своєму героєві максимально.
Єрмолай у виконанні Віталія Ажнова — і харизматичний демон з цигаркою в зубах, і вразливий божевільний у білому спідньому зі свічкою в руках, якій доведеться згаснути, йдеться в рецензії Даші Касперської.
Для нього ця роль — це можливість бавитись із контрастами і черговий крок для розширення власної акторської амплітуди, коли із погляду Мефістофеля, що дає останню можливість врятувати сад і скинути вампірську облуду, раптом зринають очі Мишкіна, який не знаходить свого місця ні в цій компанії паразитуючих, ні в цьому домі скорботи, поруч з яким не співають птахи, а лише дзижчать мухи. Тому йому нічого й не лишається, як піддати цей труп маєтку вогню, а можливо й себе разом з ним.