Калушанки для фотосесій обирали найбільші і найблискучіші автівки Стартував фестиваль у Долині, а далі маршрут автопробігу проліг Калущиною туристичною атракцією «Бойківська сіль». Учасники свята завітали у село Новицю, де колись виварювали кухонну сіль, та відвідали Домбровський кар’єр, де видобувалися калійні солі. Прийняв Калуш учасників фестивалю і пізнавальними екскурсіями до екосадиби «Стара хата» та музею трудової слави «Карпатнафтохіму».
Тож, прибувши до калуського палацу культури «Мінерал», власники раритетних автомобілів виставили своїх «залізних коней» для загального огляду та фотосесій. Їх привітав міський голова Андрій Найда, вручивши подяки та подарунки, а творчий колектив «Мінералу» підготував ретро-концерт. Слід зазначити, що подивитися та оцінити ретроавтомобілі прийшли сотні калушан. Найбільше тішилися діти, адже їм дозволяли посидіти за кермом автівок, набагато старших від їх батьків, а то й дідусів.
Ретроавтомобілем вважається транспортний засіб, якому минуло мінімум 30 років. Тобто власники машин кінця 80-их — початку 90- их років випуску сміливо можуть вступати в лави ретроавтоклубів. Тому поряд з такими красенями, як Opel Kapitan, 1936 року випуску, та ЗИМ (ГАЗ-12), 1948 року випуску, тридцятирічні ретроавтомобілі ВАЗ-2103 та ВАЗ-2106 виглядали досить буденно.
Найбільше приїхало представників українського автопрому — «горбатих» 965-их «Запорожців» і їхніх молодших «побратимів»: «вухатого» 966-го та 968-их. Хоча на дорогах України зараз їх можна побачити нечасто. Це ж стосується і «Побед» ГАЗ М20, «Москвичів»-407, 408, виробництва 50-60-их років, «Москвичів»-412 та 2140, 60-70-их років випуску.
Іномарки були представлені кількома 50-річними «Мерседасами» та «Вольво-744». Особливої уваги глядачів удостоїлися і досить рідкісні іномарки 70-их років — Toyota Corolla та Porsche 924.
Одними з найрідкісніших із заявлених машин мали бути «полуторка» (ГАЗ АА), 1942 року випуску, та «бабця» сучасних «Ауді» — DKW Sonderklasse, 1939 року. Проте своїм ходом потрапити на фестиваль не змогли через технічні несправності. Замість них калушани змогли побачити не менш рідкісні ГАЗ-67.
Володимир Гарбарук, художник за професією і автореставратор за покликанням, розповів "Вікнам" історію свого воєнного авто, якому через два роки виповниться 80 років:
— Це авто — безпосередній свідок і учасник другої світової війни, — каже автолюбитель з Івано-Франківська. — Це дуже рідкісний екземпляр, випущений у жовтні 1943-ого року. Після другої світової війни, машина брала участь у корейській війні. Її попередній власник отримав її у нагороду за бойові заслуги і привіз із Владивостоку додому у Надвірну і їздив на ній до 2006-го року. Потім у нього я її придбав і повністю відреставрував. Зараз вона на 100 відсотків відповідає ідентичності і я цим справді горджуся, адже машин у такому стані і комплектації на всьому пострадянському просторі є одиниці.
Реставратори кажуть, що доведення старих автівок до первісного вигляду і стану — задоволення не з дешевих. І «побавитися» з ними доводиться ретельно і довго, але кінцевий результат цього вартий. Предметом гордості для калушанина Богдана Токарчука, лікаря за фахом і автолюбителя до глибини душі, є відреставрований ним «козлик» — ГАЗ-69А, 1963 року випуску:
— Я привіз його із свого рідного міста Ізяслава Хмельницької області, викупивши його у місцевого мисливця. Такий «газик» був службовим автомобілем мого батька, а тому я вивчав ази управління автомобілем саме на ньому. І з дитинства мріяв про такий власний. Мрія збулася, хоча далася мені доволі тяжко, адже довелося добряче попотіти, щоб довести усі вузли та деталі до ладу. Зараз вона на 705 відсотків укомплектована «рідними» деталями, адже з кожним роком дістати оригінальні деталі все важче. Зараз вона повністю на ходу, їздимо з сім’єю у ліс, на ріку, деколи і на роботу їжджу. А буває, що може і місяць-два стояти в гаражі.
Одружені автолюбителі жартують, що машина для них, як друга дружина, тому й деколи не обходиться і без сімейних сцен, коли машині приділяється занадто багато часу. Але покликання бути реставратором і любов до ретроавтомобілів вартує і незначної втрати «сірих клітин».
— Моя дружина трохи ревнує до цієї «Побєди», — зізнається калушани Мирослав Грибінник, власник перламутрово-зеленої ГАЗ М20. — Але після доведення її із стану металобрухту до такої, як вона зараз, дружина змінила свою думку про моє хобі. Хоча й пальму першості у сім’ї «Побєді» не віддає (Сміється — Авт.). Цій машині уже 67 років. Маю у власності також і рідкісну «Побєду»-кабріолет, але попрацювати над нею доведеться ще довго. Підростуть мої діти — будуть помагати татові. Бо на все часу не вистачає. Якщо ти полюбив стару машину і «захворів» нею, то це вже надовго. Тому я раджу людям, які мають бажання стати власником ретроавто, наперед добре подумати чи варто це робити.
Купував свого «москалика» не як ретроавто, а як простий і досить прохідний по бездоріжжю транспорт, додає власник «Москвича-2140», співорганізатор фестивалю Віктор Павлів:
— Але оскільки він на рік старший за мене і йому вже за сорок, то ось вирішив поєднати приємне з корисним і стати ще й учасником фестивалю.
Ігор МУДРИК, журналіст
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор
