Олександр Соколовський відмітив, що підтримку волонтерів є дуже важлива для армії. Першу ніч в зоні АТО Олександр запам'ятав назавжди. Тоді побачив першу вантажівку з убитими солдатами, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Суспільне".
Боєць служив у складі 24-ї окремої механізованої бригади у Кримському, вздовж Бахмутської траси: у Новотошківці, Горіховому. Був старшиною роти вогневої підтримки. З бійців десь 2-3 людей були кадровими військовими. Олександр каже, що завдяки командиру батальйону Михайлу Гнатіву понесли не так багато втрат.
"Накази зверху давалися різні. Багато залежало від командира. Наскільки він хотів прислужитися чи справді думав про бійців. Тому вдячний своєму командиру", — говорить Олександр Соколовський.
Згодом батальйон увійшов до 53-ї механізованої бригади. Службу продовжували в Авдіївці.
"У нас у батальйоні було багато людей, які заслуговують нагороди. Але чомусь нагород не давали. І тут, коли ми поприходили на "гражданку", то стараються опущені ці моменти наверстати і віддячити. Я вважаю, що основне мало би бути на фронті. І на фронті ці нагороди отримувати. Це дійсно, це було би правильно", — каже Соколовський.
Підтримка під час служби дуже важлива. Значна допомога була від волонтерів. Вони забезпечували усім потрібним.
"Одне-єдине, що хотілося, можливо, щоб з дому привезли чи пироги, чи якусь записку. Такі домашні, щоб відчути запах дому, щоб відчути дотик до своєї родини", — каже боєць.
Під час першої відпустки додому Олександр спочатку поїхав перевіритися на інфекційні захворювання. Адже військові дислокувалися в колишньому санаторії для хворих на туберкульоз.
Олександр Соколовський каже, що Росія показала, як не треба ставитися до своїх воїнів.
"Одного разу до нас на позицію пробував зайти із зарядженим РПГ-22 сепаратист. Йшовши до нас, він уже був приречений. Він свідомо йшов на смерть. Ми ліквідували його, і коли перевірили його, то там була записка, передсмертна записка", — каже учасник російсько-української війни Олександр Соколовський.
У записці було написано дані солдата, що він з Росії, з Іркутська. Із запискою була куля і такі слова:
"Одразу би застрелили. Усвідомив — послали на забій, як бика".
"Кожна армія принаймні повинна цінувати своїх героїв — солдатів, своїх захисників. А коли армія не цінує, ставиться як до відпрацьованого матеріалу, це — неповага, це розлад робить. Цей випадок показав, що в них не цінують солдатів", — розповідає воїн.
Були чутки, що родина заглиблого забере тіло. Але з невідомих причин так ніхто і не забрав тіло іноземного солдата. Тож, вирішили поховати росіянина в Кримському біля цвинтаря.
Найменше, що може зробити держава, — це берегти пам’ять про своїх воїнів. Гідно, з почестями каже Олександр:
"Десь місяць, два тому ми ховали Сергія Барнича, бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Коли ми йшли, я йшов позаду батьків, то мама обернулася до батька і каже: “На багатьох похоронах була, але такого ще не бачила”. Що дійсно на високому рівні хлопця поховали".
Минуло 6 років, відколи Олександр повернувся із зони бойових дій. Зараз він — голова Спілки учасників АТО/ООС Калущини. Тому так продовжує свою роботу задля перемоги України:
"Це ще незавершено, і невідомо, як воно буде розвиватися. Єдине, хотілося, щоб ця війна була не тільки війною хлопців, які воювали. Але, щоб це була війна нас усіх!"