Як досліджують "озонові діри" на станції "Академік Вернадський"?

За даними з станції, ще коли вона належала Британії та мала назву “Фарадей”, а також зі станції “Халі” в середині 1980-х було відкрите явище “озонової діри”. На основі спостережень за 8 років британські вчені визначили, що навесні концентрація озону в атмосфері над Антарктикою зменшується майже на 40%.
Переглядів: 614
На станції досліджувати "озонові діри" краще і точніше, ніж це робить супутник.

Про це на Facebook-сторінці написав Національний антарктичний науковий центр, інформують "Вікна".

Це відкриття дозволило на глобальному рівні прийняти низку політичних рішень щодо зменшення викиду фреонів та інших шкідливих речовин. Відтак, з середини 1990-х, “діра” стабілізувалась і навіть начебто почала поступово затягуватися. Щоб відслідковувати її стан, на “Вернадському” щодня проводять вимірювання вмісту озону, які почалися тут ще 1957-го.

Такі вимірювання роблять на спеціальному приладі — спектрофотометрі Добсона № 123 (полярники лагідно називають його “Вірджинія”). Однак він має певну особливість: найбільш точні вимірювання загального вмісту озону робить за можливості наведення на "пряме" сонце. В інших умовах, коли, наприклад, хмарно, похибки спостережень зростають. А оскільки в районі Антарктики сонце — рідкий гість, погода змінюється дуже швидко, та ще й природна варіативність озону тут чи не найбільша на планеті, то вчені завжди шукають спосіб покращити точність вимірювань.

Цього року на станції була запущена у тестовому режимі спеціальна програма супроводження озонових вимірювань на спектрофотометрі Добсона — O3Dobson, яка дозволить розраховувати загальний вміст озону на основі показників спектрофотометра. Вона потребує спостережень озону за тим же розкладом, що і "британська" програма, яка досі супроводжується одним з відкривачів "озонової діри" — Джоном Шенкліним. Але оскільки програма O3Dobson працює в тестовому режимі, то для покращення розрахунків загального вмісту озону за нею потрібні додаткові спостереження, особливо у сонячні і безхмарні дні. Це дозволить програмі вирахувати коефіцієнти переходу від спостережень "прямого" сонця до спостережень в умовах безхмарного неба та у хмарах.

Також нова програма одразу візуалізує розрахунки загального вмісту озону. Це дає змогу бачити, що відбувається з озоновим шаром прямо на станції. Особливо це важливо навесні — в умовах присутності "озонової діри" над "Вернадським".

Наразі на станції паралельно працюють стара та нова програми обробки даних з "Вірджинії", щоб з часом максимально точно визначати вміст озону.

"Нас інколи запитують, навіщо вимірювати рівень озону з землі, якщо це роблять супутники з космосу? Річ у тім, що вимірювання на спектрофотометрах Добсона на планеті відбуваються з часів, коли ніхто не міг і мріяти про такі вимірювання з космосу. Наприклад, існує найдовший ряд озонових вимірювань з Добсоном на станції "Ароза", що в Швейцарії, — з 1926 року. Скоро виповниться 100 років з початку цих спостережень. До того ж спектрофотометр був створений Гордоном Міллером Борном Добсоном дуже стабільним і витривалим перед плином часу. Тому за цими даними можна калібрувати супутникові вимірювання і бути впевненим, що прилади на супутнику не "попливли". Більше того: у приполярних районах регіонах більшість супутників не завжди можуть вимірювати озон, бо їхні орбіти іноді не дозволяють зазирнути у полярні шапки", — йдеться в повідомленні.

А ще, навіть попри згадані особливості, спектрофотометри мають чи не найбільшу точність серед усіх приладів. Тому постійний моніторинг озону на наземних станціях важливий як для спостереження динаміки "озонової діри", так і для перевірки точності роботи супутників та побудови кліматичних моделей.