Ілюстрація. Рецепт вже понад сто років зберігається у таємниці. Обгороджені хати — Ґражди — гуцули будували як захист від дикого звіра та негоди. Нині ці дерев’яні фортеці — вже музеї, і лише в одній — високо в Карпатах, у Криворівні, донині мешкають люди. Своє обійстя зі смереки показують двоє ґазд — тезок. І тесть, і зять — Миколи Марусяки. Протягом століття у ґражді безперервно живуть уже п'ять поколінь, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "П'ятий канал".
"У 1925 році побудоване, хто будував? Мій дідо будував. Такі ґражди будували, хто багатший був, хто бідніший — без огорожі були", — каже мешканець Криворівні Микола Марусяк.
Мешканець Криворівні Микола Марусяк додає: "Вода в хаті, проведена, чистоджерельна. Дальше пічка — дровами палимо, газу нема. Так і живемо".
А на ґанку оселі стрічає багатодітна родина Марусяків.
"Оксана в нас наймолодша. Їй — два рочки", — зазначає мешканець Криворівні Микола Марусяк.
Тож Оксанка лише вряди-годи спускається пішки з мальовничого верхогір’я додолу, а от старші сестрички — уже першокласниці, тому, коли ходять до школи — щодня долають спершу 3 кілометри вниз, а потім — вгору.
"Тут називається урочище Ігрець. Так кажуть, з Ігреця йде вже всіх дев'ять, хто в сьомому класі, п'ятому, другому. Наші — наймолодші, перший клас", — каже мешканка Криворівні Любов Марусяк.
Нудьгувати вдома дітям, як і батькам — ніколи. Поки старші обходять чимале господарство — п'ять корів та сорок овець, дівчатка придивляються. Отара зі ста десяти овець із полонини збігається до кошари на знайомий голос. Окрім своєї маржини, вівчар Микола Марусяк дбає ще про сім десятків, яких віддали селяни йому на літування. Що ближче до осені — то менше молока дають вівці.
"Розкрив ворота, і пускаю на пашу. Ідуть у верхи, вони самі ходять. На вечір — сходять, гонимо до кошари, і я їх дою. Півлітра, шістсот грам, вісімсот, до літра якась дає. Ну тепер уже менше, бо тепер уже — паша є, але не хоче пасти. Треба гонити їх, аби було молоко", — додає Микола Марусяк.
А з молока — родина Марусяків живе. Бо готує для місцевих звичний продукт, а для решти — вишуканий делікатес — бринзу.
"Приноситься те все молоко, але доки його принесеться, то стає холоднішим. І треба його підігріти. В середньому підігрівається до 38 градусів. Тоді ми до нього вже додаємо такий фермент, який називається глєк – це самий натуральний, який робиться з шлуночка теляти", — акцентує увагу Любов Марусяк.
Що менше сироватки залишиться, то кращою буде бринза. Але проміжний етап — треба зробити та закоптити будз, пропустити через м’ясорубку та потовкти в ступі. Сам процес від початку, як від сьогодні, днів 8-10 він стане бринзою. Скуштувати будз та бринзу від Марусяків з'їжджаються з усіх усюд. І з України, і з-за кордону. А в неділю, 27 червня, у сьому річницю підписання Угоди про асоціацію України в ЄС, приймають особливих гостей. Президента, який її підписав, та депутата Європарламенту – Павла Коваля, який за неї голосував.
"Але склад, як робити бринзу — це таємниця? Співвідношення, суміш — ми нікому не розповімо? Цей секрет сто років зберігаємо, якщо хтось хоче знати, то приїдьте і покуштуйте сюди", — поцікавився президент України (2014-2019) Петро Порошенко.
Таємницю вже знають експерти в ЄС, бо гуцульська коров’яча бринза стала другим в Україні брендом сиру, зареєстрованим у Євросоюзі. Бринза родини Марусяків має визнаний знак якості.
"Тільки ті люди, які живуть вище 700 метрів над рівнем моря, і виготовляють бринзу по цій специфікації — мінімум 70% коров’ячого молока і 30% овечого молока, це за нашою специфікацією виготовляється ця гуцульська коров’яча бринза, то ці люди мають право продавати", — наголосила заступниця Верховинского селищного голови Марія Маківничук.
Одні гості з хати, інші — в хату. На зміну політикам приходять школярі. А от самі Марусяки далеко не подорожують. Адже і краси довкола, і роботи на щодень — більш ніж достатньо.