Батько ще з дитинства навчав механіці синів На «Техмаші» 22-річний Денис Баб’юк працевлаштувався слюсарем, хоча й мав диплом спеціаліста будівельного технікуму. Але саме праця в механічному цеху спонукала молодого робітника до вступу на механічний факультет тоді ще Івано-Франківського інституту нафти і газу. Його бажання вдосконалювати свої знання та професійні навики помітило керівництво заводу. Тож невдовзі він уже був майстром зміни, а потім старшим майстром, начальником дільниці і заступником начальника цеху. А нині працює начальником виробничо-технічного відділу ремонтного управління. Вся трудова біографія Денис Васильович, була пов’язана з роботою лише одного підприємства, яким є нині «КАРПАТНАФТОХІМ», інформують "Вікна" з посиланням на пресслужбу ТзОВ "КАРПАТНАФТОХІМ".
— Мені здається, — розповідає Денис Васильович, — що іншої професії в моїх синів і не могло бути. — Я їх ще з дитинства привчав до механіки. І радий, що сини обрали правильну професію. Вона була потрібна і такою залишиться ще надовго.
— Свою трудову діяльність, — розповідає старший син подружжя Бабюків — Віктор, — розпочав у 2001 році після закінчення Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу теж на заводі «Техмаш». — Нафтохіміком став у 2017 році, коли працевлаштувався за спеціальністю в цех з виробництва галоїдопохідних етилену, їх полімерів і співполімерів. На тому ж виробництві етилену і поліетилену, але в цеху піролізу, компримування і поділу пірогазу, працює дружина Ганна. Так що є кому продовжувати династію Бабюків на підприємстві.
«На відмінну від брата в тому ж ІФНТУНіГ після закінчення Калуського політехнічного коледжу я навчався заочно, хоча теж здобув спеціальність механіка. Але студентом-заочником я став в 2005 році уже як слюсар з ремонту запірної арматури ремонтно-механічного цеху виробництва хлорвінілу. Три роки слюсарював, потім мене призначили майстром спеціалізованої монтажної дільниці, а вже після цього став майстром-механіком з обслуговування цеху парогазопостачання, де нині й працюю», — розповідає Баб’юк-молодший — Андрій.
— Жодного разу я не пожалкував про те, що обрав професію виробничника, тобто працю біля заводської труби, — продовжує Баб’юк-батько. — Свої знання старався передати синам. І сьогодні я радий за них, бо вони працюють на своїх місцях, займаються тою справою, яку знають і якій я присвятив своє життя.
— Тема наших виробничих справ є завжди в центрі уваги під час традиційних святкових зустрічей за сімейним столом. Моя дружина, невістки і внуки, а маємо їх уже четверо — Юлія і Соломія у сім’ї Віктора, Максима й Алісу в сім’ї Андрія, до цього вже звикли і не мають нічого проти наших розмов на «механічні» теми. Можливо, що хтось із внуків теж захоче присвятити своє життя цій професі
