У «Ковальській криниці» в Кадобній є 1000-літня бойова сокира скіфів

Коваль із Кадобної Іван Боднар — майстер на всі руки. Шматок звичайного металу з легкістю перетворює у справжній витвір мистецтва. Секрет успіху простий — любов до своєї справи.
Переглядів: 4240
Найкращий верстат — це руки коваля, людини, яка робить свою справу з любов'ю, впевнений Іван Боднар

Улюбленими замовленнями майстра є ті, які не обмежуються стандартними рамками, а, навпаки, дозволяють проявити творчі якості. Однією із таких робіт є чотириметрова кована писанка, яку встановили на Великдень біля храму в Голині. Проте це не єдиний прояв творчості коваля. Чоловік може похвалитися багатьма виробами. А ще в його майстерні можна знайти чимало стародавніх кованих речей.

Іван Боднар показав «Вікнам» творчу майстерню та похвалився унікальною колекцією стародавніх кованих виробів.

За освітою Іван Боднар — електрозварник. Навчався в Брошнівському професійно-технічному училищі. Згодом поїхав працювати до Києва, де намагався віднайти себе. Однак зрозумів, що вдома йому найкомфортніше:

— Шукав себе на будівництві, на протягах. Так я зрозумів, що всюди добре, але вдома найкраще. Як то кажуть, де родився, там і пригодився.

Першою роботою коваля Івана були звичайні гаражні ворота, які попросив його виготовити знайомий. Слідом за воротами попросив зробити ковані елементи для криниці. Допоки Іван Боднар закінчував роботу, знайшлися ще двоє людей, щоб облаштувати криницю. Так і почала функціонувати майстерня «Ковальська криниця».

Майстерню коваль облаштовував в буквальному сенсі «однією лівою». Роив усе практично сам:

— Коли розбирав стару майстерню, під мною провалився дах. Я впав, у двох місцях зламав праву руку. Завершував облаштування з гіпсом, тому довелося працювати лівою рукою. Звісно, був помічник, але він боявся висоти і практично все завершував сам. На жаль, коли приходить біда, то немає ні друзів, ні колег.

Облаштовував Іван Боднар робоче приміщення близько 14 років. Потрохи скуповував обладнання. Звісно, не все воно нове. Багато чого є вживаного, але в хорошому стані. Адже нове ковальське обладнання — дороговартісне придбання. Паралельно колекціонував ковані історичні вироби, які замовляв в інтернеті. Для майстра, як і для будь-якого професійного коваля, — це непросто шматки металу, зізнався Іван Боднар:

— Старі речі любить кожен коваль. Я їх відчуваю. В них є щось більше, аніж шматок старого ржавого кованого заліза. Для нас такі речі є цінністю.

У «Ковальській криниці» можна знайти стародавнє кресало, ножі, молот, залізко (праску), каламар (чорнильницю), підкови, старі чоловічі бритви. Однією із найстаріших речей є скіфська бойова сокира, якій більше ніж 1000 років. Коваль придбав цю річ в інтернеті.

У давнину метал цінувався нарівні з золотом, адже технологія виплавки була дорогою, розповідає майстер. До речі, в ті часи мало хто з чоловіків голився, тому і всі ходили з бородами.

— Бритви коштували, як дві корови. Не кожен міг собі їх дозволити, — додав коваль Іван.

Однією з найяскравіших робіт Івана Боднара  є чотириметрова кована писанка, яку він виготовив менше ніж за три тижні. З ідеєю звернувся депутат Калуської міської ради, голова церковного братства парафії Покрови Пресвятої Богородиці Іван Мазурик.

Перш ніж виготовити виріб, Іван Боднар перечитав багато літератури. Вивчив символіку, орнаменти. Адже кожен знак має глибоке значення. Каже, що якби було більше часу, то можна було б зробити ще краще. У оригінальній ідеї писанка мала б крутитися і світитися вночі. Однак у зв'язку з обмеженим часом довелолося відмовитися від такого задуму.

Іван Боднар зізнається, що, виготовляючи писанку, постійно пропадав у майстерні і не мав часу на спілкування з сином:

— Усе робилося зранку до вечора. Останній тиждень уже  жінка сварилася. А син забував, як тато виглядає. Бо коли я йшов, то дитина ще спала, а коли приходив додому, то вже спала.

У коментарі «Вікнам» Іван Мазурик зазначив, що з майстром знайомі давно. Проте  його талант відкрили нещодавно. Писанка — не єдиний виріб, який коваль виготовив для храму в Голині:

— Ми з Іваном знайомі давно. Але про творчість його не знали. Якось він до мене зателефонував в наш голинський храм і запропонував виготовити купель для освячення води. Купель у нас був — нержавіючий баняк. Проте бачили, що чоловік хоче допомогти і погодилися, щоб нам виготовили. Потім цікавилися, хто такий гарний купель виготовив.

Іван Боднар — також автор надпису «Кадобна», що при в'їзді в село. А нещодавно чоловік відреставрував хрест, який встановили на честь тих жителів, які повернулися  додому. Адже жителів «бандерівського» села вивозили до Миколаївської області, розселяли по різних районах та областях , де змушували працювати в колгоспах. Деякі родини за непокору вивозили до Сибіру. Тому на честь тих родин, які повернулися додому, встановили хрест. Автор роботи каже, що це остання реінкарнація хреста. Незабаром його встановлять неподалік надпису «Кадобна».

Іван Боднар каже, що ковалі ніколи не були бідними людьми. Бо така робота завжди цінувалася, які б технології не вигадували:

— Те, що зроблено людиною, в тому є  душа. Те, що зроблено верстатом, плазмовим різаком, — воно красиве, але мертве. Найкращий верстат — це руки коваля, людини, яка робить свою справу з любов'ю.

Ірина КМІТЬ, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор