Кравчиня також шиє і весільні сукні. Зараз Ольга повернулась додому і продовжує свою кравецьку справу. Про свою любов до шиття, італійських модниць та перше створене плаття Ольга Щепанська розповіла сайту "Вежа".
— Ви шили весільні сукні для італійських наречених. Розкажіть про цей період.
Близько 20 років я працювала в різних ательє Італії. За цей час я побачила різні техніки роботи, вміння кравців. Мене здивувало, що там працювали кравці, яким вже виповнилось понад 70 років. Вони використовували стародавню техніку шиття, тому мені було надзвичайно цікаво спостерігати за ними. Мені доводилось поєднувати свої вміння, нову техніку з їхніми ручними традиціями шиття.
В Італії я почала шити весільні сукні. Найбільше мені подобалось виконувати індивідуальні замовлення, бо так я знайомилась із багатьма дуже цікавими людьми. До речі, з деякими я подружилась і досі підтримую спілкування. У вихідні дні я продовжувала шити, але вже вдома для друзів.
— Чим відрізняються українські наречені від італійських?
Мені дуже сподобалось, що італійські дівчата дуже ретельно готуються до свят. Вони дуже відповідально ставляться до пошиття сукні для випускного вечора чи весілля. Наприклад, ще за 8-9 місяців до весілля вони замовляють сукню. Ми їх шили в три етапи, а кожен етап вимагає примірки. За цей час доводиться знайомитись із цілими родинами наречених, бо на примірки завжди приходило багато членів сім’ї. Було дуже приємно спостерігати, коли близько 8 родичів чекає вже побачити плаття, всі оцінюють, кажуть свою думку. А поки це все тривало, то зазвичай я дізналась сімейні історії нареченої, про їхній рід, майбутнє весілля.
— Які ще обов’язки в італійських кравчинь?
В Італії заможні наречені зазвичай запрошують кравчиню, щоб та їх одягла в день весілля. Мені доводилось супроводжувати наречену, одягати її, позувати перед камерами. До того ж я завжди контролювала, щоб в машині не було спекотно, бо тоді шовкова тканина дуже мнеться. Італійським нареченим дуже важливо ефектно з’явитись в церкві чи бенкетному залі, тому я завжди їх супроводжувала і допомагала в догляді за сукнею. Насправді робота була складна, але дуже цікава.
— Коли Ви почали брати участь в показах із власними сукнями?
Через деякий час я познайомилась із дуже креативними дизайнерами. Вони мене запросили у свою спілку, тож з того часу я брала участь в показах мод. Це був новий, дуже цікавий етап мого життя. Співпраця з багатьма людьми дала мені великий досвід. Для мене 20 років роботи за кордоном проминули дуже швидко.
— Ви все ж повернулись додому. Тут продовжили шити?
Я після повернення продовжила кравецьку справу. Для мене це ніби ритуал — створювати для когось одяг. Дуже люблю ідеї, коли клієнт приходить не з картинкою, а розповідає своє бачення. Мені дуже нудно копіювати одяг з готових картинок, а цікавіше, коли ми з клієнткою разом роздумуємо над дизайном. Коли я одягаю клієнта в одяг свого дизайну, то мені здається, ніби я одночасно кладу на нього свій настрій.