Вивезенням гексахлорбензолу поглибили проблему, а за 200 мільйонів $ могли переробити розсоли — Юрій Садовий

Заступник директора ДП «Науково-дослідний інститут галургії» Юрій Садовий уже не один десяток років досліджує вплив кар’єру не лише на екологію регіону, але й на соціально-економічний розвиток Калущини.
Переглядів: 2704
Проблему вже давно можна було вирішити, запустивши виробництво з перероблення відходів. Фото: Михайло Слободяник

У інтерв'ю "Фіртці" науковець Юрій Садовий зазначив:

— Можу запевнити, що кар’єр не прорве. Бачте, про це переважно говорять люди, котрі не орієнтуються професійно в даному питанні. Кар’єр прорвати не може. Всі чекають на катастрофу чи катаклізм. Насправді ж, катастрофа вже давно настала — років 25 тому. З того часу вона лише розвивається: забруднюється водоносний горизонт, просідає поверхня над відпрацьованими шахтними полями, розмиваються зовнішні відвали розривних порід Домбровського кар’єру.

Розмивання відвалів становить ризик забруднення водоносного горизонту. Наявні там соляні породи, які були неконденційними, чи з різних причин не використовувалися, до прикладу кам’яна сіль, при нашому кліматі  розмиваються атмосферними опадами. Як наслідок розсоли високої мінералізації постійно потрапляють і в річкову мережу басейну Дністра, і в водоносний горизонт навколо Калуша, запевняє Юрій Садовий.

— Якщо в річковій мережі нові порції розсолів розбавляються та втрачають шкідливу концентрацію, то водоносний горизонт в межах міста — наголошу, саме в межах міста, втрачає свою цінність і не може використовуватись людьми для побутових потреб, — переконаний науковець. — Я зараз говорю про криниці та використання підземних вод для централізованого водозабору. Проблема у тому, що навколо Калуша лише один водоносний горизонт: скільки б ми не бурили глибше — чистої води не дістанемо.

З огляду на це Домбровський кар’єр несе велику загрозу для населення, яке питну воду отримує з криниць.

Юрій Садовий зазначає, що це не вода з кар’єру проривається в річки, а, навпаки, — з річок у кар’єр. Особливо цей процес спостерігаємо під час сильних опадів та повеней. До речі, виникнення солей в озері кар’єру відбувається з початку 60-х років минулого століття. З першого хвостосховища, починаючи з 1967 року, виноситься розсіл мінералізацією 400 мг/л. Тому цей процес триває вже не одне десятиліття і чогось кардинально нового з водами кар’єру не відбувається.

Як течуть розсоли в річкову мережу та водоносний горизонт, видно неозброєним оком. Якщо в природному стані в водоносному горизонті мінералізація води становить 0,5 г/л, то навколо Калуша є ділянки, де концентрація перевищує 200 г/л. У приватних криницях нижче відвалів кар’єру мінералізація перевищує норму в 400 разів, зазначив науковець.

— Дуже часто тема Домбровського кар'єру піднімається спекулятивно, — каже Юрій Садовий. — По суті, проблему вирішувати не хочуть. Я бачу в цій ситуації трагедію в наступному. Ми даремно втрачаємо цінний ресурс. Наприклад, свого часу була видобута руда з-під населених пунктів Калуша та прилеглих сіл. Більшу її частину, повноцінно не переробивши, просто викинули у хвостосховища. Тепер ці корисні копалини, що були тяжкою працею видобуті протягом десятків років, розмиваються водами хвостосховища і розчини забруднюють водоносний горизонт.

Відтак маємо абсурдну ситуацію: коли з ресурсу могли отримати високоліквідний продукт з потенціалом розвитку громади, а отримали непереборні труднощі для регіону.

Проблему вже давно можна було вирішити, запустивши виробництво з перероблення відходів, впевнений Юрій Садовий. Тим паче вже давно розроблені відповідні технології. На жаль, влада зараз так питання не ставить. Хоча саме державний підхід мав би полягати у запуску процесу перероблення відходів.

На запитання, чи реально відновити виробництво калійних добрив, науковець відповів:

— Перероблення дозволить зняти навантаження з водоносного горизонту. Здоровий глузд підказує, що необхідно раціонально використовувати цінний ресурс, що міг би стати однією з основ розвитку економіки Прикарпаття. На жаль, за останні роки дискредитовано використання ресурсу — зараз люди схильні більше нарікати на шкоду від нього. Запустивши на цьому місці виробництво з перероблення, можна отримати ключову для західного регіону і стратегічну для України галузь виробництва калійних добрив. Адже сьогодні основна частка імпорту цих добрив припадає на Російську Федерацію та Білорусь, а могли б забезпечувати власні потреби самостійно.

Щороку Україна закуповує калійних добрив на суму близько 200 млн доларів. Тим часом, Прикарпаття реально могло б забезпечити потреби вітчизняного ринку у цих добривах.

Окрім Калуша, на Франківщині існує ще близько 20 перспективних ділянок, які можна розглядати як сировинну базу для роботи майбутніх підприємств.

— Піднявши тему екології, техногенної безпеки в районі Калуша, розкрутили тему, що є кар’єр, який затоплюється, є відвали, з яких течуть соляні розчини, є хвостосховища, з яких течуть розсоли, плюс є шахтні поля, які провалюються та становлять небезпеку для проживання людей. А далі так акуратно змістили акцент на те, що в Калуші є ще й полігон гексахлорбензолу. Результат — на цей полігон пішло 200 млн доларів. На нібито ліквідацію проблеми. Хоча насправді проблему не вирішили, а лише поглибили. Розрили та почали вивозити глину з домішками 1-2% гексахлорбензолу, і готові, наскільки мені відомо, далі продовжувати це робити, — акцентує Юрій Садовий.

За ці 200 млн $ можна було вже запустити підприємство з перероблення відходів, переконаний науковець. І результати були б відчутні уже за рік з моменту його діяльності.

— А нам далі пропонують робити моніторинг — хоча ми знаємо, що основна проблема полягає в просіданні поверхні та забрудненні водоносного горизонту. Образно кажучи, будуть далі міряти температуру хворій людині, що помирає, замість того, щоб почати лікувати, — підсумував Юрій Садовий.