Пелагея Козьменко пережила дві війни, голод, втратила рідних та оселю 13 травня цього року Пелагея Козьменко відсвяткувала 107 років (за словами рідних — 109). За своє довге життя пережила чимало: дві війни, голод, втратила рідних та оселю. Без діла ніколи не сиділа, працювала з 13-ти років, інформують "Вікна".
Пішла з життя доброзичлива, мудра, мужня, цікава жінка, яка з молодих років і до останніх днів життя палко молилася за Україну, народ, рідних та односельців, кажуть у Печеніжинській громаді.
Жінці, яка проживала у селищі Печеніжин на Коломийщині, 13 травня 2021 року виповнилося аж 109 років. Хоча, за документами їй було 107, розпровіла в соцмережі журналістка Анна-Сабіна Ружицька.
За словами сина Любомира, у його матері, у часи Другої світової війни, згоріла оселя, разом з документами. Згодом невідомо чому написали, що Пелагея Козьменко на два роки молодша. Попри такий поважний вік пані Пелагея чудово виглядала, сама жила в хаті, хоча син з невісткою навідувалися кілька раз в день. Сама готувала, прибирала, садила та вирощувала понад 50 видів квітів, з якими... розмовляла, співала їм, казала, що з добрим словом та піснею вони ростуть буйні і пишні. Квіти носила до місцевого православного храму та роздаровувала односельцям.
«Мати змалечку горя зазнала, хоча одиначкою була у батьків. Навчалася на акушерку у Львові. Дві війни пережила, втратила рідних і дім. Ще й була поранена радянськими солдатами і руку», — розповідає пан Любомир.
На щастя, жінку вдалося врятувати, але руку хотіли відрізати. У лікарні Пелагея, дуже сильно, але таємно молилася. І рана на руці, на подив лікарів, зажила. Коли Пелагея вийшла з лікарні, то побачила, що від її оселі залишилося згарище.
Родини у самотньої матері з дитиною не було, тому вона 18 років винаймала помешкання. Довго на одному місці не проживали. Якщо у господарів одружувалися діти, то син з мамою змушені були шукати нове житло. А ще за Пелагеєю слідкували енкаведисти, бо вона вміла шити, і часто шила одяг українським партизанам. Одного разу її забрали до Коломиї у в’язницю та дві доби безперервно катували. Але явних доказів співпраці Пелагеї Козьменко з упівцями не знайшли. Жінку на прохання дружин одного з енкаведистів відпустили. Проте ще довго стежили, що вона робить, куди ходить, з ким розмовляє.
Як мить проминули роки, а з ними, минули й біди пані Пелагеї. Виріс, вивчився на інженера син. Згодом одружився. Зараз у жінки двоє онуків, по двоє правнуків та праправнуків. Син мешкав за 50 метрів від матері, часто просив, аби вона жила з його родиною. Та жінка не погоджувалася, бо була повноправною господинею у власній оселі, якої у неї роками не було. Бабця Пелагея не лежала і не сиділа днями, як більшість людей поважного віку. Вона завжди щось робила: бур’яни у квітнику виполювала, телевізор дивилася, а увечері з сином новини обговорювала, з односельцями спілкувалася, на кухні поралася.
До кінця життя жінка майже не вживала м’яса, а смакувала кашами, їла сир, сметану, картоплю з овочевими салатами, в які додавала багато зелені: кропу, петрушки, м’яти. Улюбленими стравами бабці були овочевий борщ та кукурудзяна кулеша зі сметаною або мелай (запечений у печі корж з кукурудзяної муки). У неділю жінка могла випити 10-20 грам домашнього самогону. Казала, що це здоров’я шлунку. До речі, до лікарів, після страшного поранення, пані Пелагея майже не зверталася. Лікувалася удома травами.
Бабця Пелагея багато молилася за рідних та односельців, за Україну і вояків на Сході. Вона мовила, що молитва і віра в Бога допомогла її не видати нікого з партизанів на допитах, самій не потрапити у в’язницю, виростити сина, дочекатися правнуків і дожити до поважного віку. На запитання про таємницю довголіття, мовила, що треба жити без злоби, з любов’ю до родини і Бога, щодня молитися і мати відкриті до людей і світу серце й душу. Вічная пам'ять світлій людині!
