Ілюстроване фото. У проєкті є волонтери від 12 років і ті, яким за 50 На Прикарпатті теж є підопічні й волонтери, яких поєднав телефонний зв’язок, інформують "Вікна" з посиланням на сайт "Репортер".
«Мій телефонний друг» — проєкт, який виник у червні 2020 року завдяки Українській волонтерській службі та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). До його створення підштовхнув карантин, що обмежив спілкування людей, особливо літніх, які були під найбільшою загрозою. Проєкт був покликаний врятувати їх від самотності, вберегти від паніки та фейків навколо коронавірусу, адже волонтери надавали стареньким перевірену інформацію про пандемію.
«Усе починалося як відповідь на ковід, — розповідає координаторка проєкту в Івано-Франківській області Христина Магас. — Але протягом року діяльності ми зрозуміли, що «Мій телефонний друг» — це не тільки про підтримку людей, які опинилися самотніми через карантин. Ми зрозуміли, що загалом в Україні є дуже багато тих, кому потрібно з кимось поговорити. І цей проєкт — дуже класний майданчик єднання поколінь і збирання історій людей, які творять Україну, хоч вони не внесені в підручники».
За даними організаторів проєкту, в Україні є 2,6 млн людей з інвалідністю та 740 тисяч пенсіонерів-одинаків. На сьогодні на телефонну лінію звернулися 4500 людей. До них більше 6800 волонтерів здійснили вже 20 000 дзвінків. На Прикарпатті поки що є 40 підопічних, з них 17 уже спілкуються з «телефонними друзями». Зареєстрованих волонтерів з Франківщини — 290.
Підопічних шукали завдяки рекламі на радіо, у соцмережах, плакатам у центрах соцдопомоги, сюжетам на телебаченні та статтям у газетах. Ті, хто зацікавився, телефонують на гарячу лінію. Там оператор ставить запитання, створює анкету, де вказує вік, регіон, вподобання людини, і вносить у базу. На основі анкети людині підбирають волонтера.
Людина, яка захотіла стати волонтером у проєкті, має зареєструватися на сайті та подати заявку. Потім з нею зв’язуються координатори.
«Кандидати у волонтери проходять онлайн-курс, потім мають спеціальне тестування, отримують сертифікат і аж потім, на основі анкет, ми підбираємо їм пару, залежно від спільних інтересів, — пояснює Христина. — Наприклад, глибоко релігійні шукатимуть тих, хто зможе з ними про це поговорити. Дуже багато підопічних пишуть вірші, хтось грає на баяні. Дехто шукає того, з ким зможе навчитися іноземної мови. Але є одна річ, якою ми керуємось, — це кросрегіональність. Тобто, підопічні й волонтери не можуть бути з однієї області. Зазвичай, це захід і схід, північ і південь».
Христина Магас також зараз готується стати волонтеркою в проєкті, поки проходить онлайн-курс.
А от Марія Сисак з Калуша долучилася до проєкту ще восени минулого року. До того не займалася волонтерством. Тепер має аж трьох підопічних.
«Я випадково побачила рекламу в Facebook і це мене зацікавило, — розповідає Марія. — З паном Василем із Чернівецької області та пані Наталією з Рівненщини спілкуємось ще з осені. Недавно почали зідзвонюватися ще з пані Людмилою з Чернігівської області».
Інколи Марія домовляється з телефонними друзями на певну годину, а буває, просто дзвонить, коли є час.
«Інколи можу на роботі пити каву і поспілкуватися. Буває, мої підопічні можуть зателефонувати. А от пані Людмила пише вірші, то це може бути дуже довго, мені вони дуже подобаються, — говорить Марія Сисак. — Якось ще не було, щоб був мовчок. Якщо в мене немає слів, то підхоплює пан Василь: «Як справи, як чоловік?», переходимо на особисте. Або вони свої новини розказують. Коронавірус — взагалі була актуальна тема, я їх заспокоювала, казала не переживати, що все буде добре».
Переважно волонтери — від 16 до 25 років. Але є й старші, навіть за 50. Або й молодші — від 12 років. За законом, щоб волонтерити, діти підписують офіційний договір за згоди батьків.
