У віці 80 років помер Євген Марчук

У віці 80 років помер четвертий прем'єр-міністр України Євген Марчук.
Переглядів: 1208
Євген Марчук пропрацював 30 років у спецслужбах.

У віці 80 років помер четвертий прем'єр-міністр України Євген Марчук, інформує "ВВС".

Про це в Facebook повідомила його дружина Лариса Івшина.

"Чорний день....помер ЄК (Євген Кирилович — ред.) ...зупинилося серце", — написала вона.

Євген Марчук був першим головою СБУ, очолював український уряд. Переконував, що якби став президентом, Україна б не втратила Крим і не мала б війни на Донбасі.

"На будь-яких посадах Євген Марчук справляв враження глибокої та ґрунтовної людини, яка підготовлена, обізнана, врівноважена", — так характеризував Євгена Марчука дипломат і письменник Юрій Щербак.

Понад 30 років у спецслужбах і потім — кілька десятків років на державних посадах. Але найвищої посади — президентської — Євген Марчук так і не досяг, хоч був близький до неї. І зізнавався, що шкодує про це. Бо вважав, що якби став президентом, Україна б не втратила Крим і не мала б війни на Донбасі.

Генерал армії Євген Марчук народився на Кіровоградщині, його батьки все життя пропрацювали у колгоспі. Він закінчив педінститут, однак одразу ж після отримання диплома не працював вчителем, а став оперуповноваженим обласного управління КДБ.

Впродовж більш як 30 років працював у спецслужбах УРСР, а потім незалежної України.

Євген Марчук працював в обласних управліннях КДБ, у центральному апараті. Перед розпадом СРСР був першим заступником голови КДБ УРСР.

У його біографії також — робота в 5-му управлінні КДБ, яке займалося переслідуванням дисидентів. Дільність Євгена Марчука у цей період суперечлива і мало відома.

Проте деякі дисиденти вже у часи незалежності твердили, що Євген Марчук врятував їх від заслання. Він сам це підтверджував і розповідав, що його ставлення до цих людей сформувалося після того, як він вивчив архіви КДБ про національно-визвольний рух і особисто спілкувався із дисидентами.

Євген Марчук став першим головою новоствореної Служби безпеки України у 1991-1994 роках. Після цього працював віцепрем'єром в кількох урядах, а в 1995 році, за президентства Леоніда Кучми, став керівником Кабінету Міністрів України.

Євген Марчук мав непрості стосунки із Леонідом Кучмою, який кілька разів звільняв його із різних посад, в том числі з посади прем'єр-міністра

Однак досить швидко — у 1996-му — був усунутий з посади прем'єр-міністра. Тоді неофіційно казали, що президент відправив Євгена Марчука у відставку через те, що він, мовляв, займався своїм політичним іміджем.

Євген Марчук політику не залишив і на парламентських виборах 1998 року був другим номером списку СДПУ(о), головою якої незадовго до виборів став Віктор Медведчук. Марчук навіть очолив фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді, але згодом порвав з цією політичною силою і створив власну партію — Соціал-демократичний союз.

Міг би бути президентом

Пояснення відставки з прем'єрської посади "формуванням політичного іміджу", очевидно, мали під собою ґрунт. Оскільки вже у 1999 році Євген Марчук йде у президенти. Він став суперником Леоніда Кучми, який його призначив, а потім звільнив з посади прем'єра.

Євген Марчук сподівався домовитися із кількома кандидатами у президенти про зняття кандидатур на його користь. Вони навіть створили "Канівську четвірку" для переговорів. Марчук вважав, що тільки так, не розпорошуючи голоси виборців, можна потрапити у другий тур виборів із Леонідом Кучмою і перемогти його.

Але так думали й інші учасники "четвірки" і, передусім, соціаліст Олександр Мороз.

У підсумку Євген Марчук отримав четвертий результат, суттєво відставши від Олександра Мороза. А Леонід Кучма у другому турі переміг комуніста Петра Симоненка.

Ще до обрання Кучми президентом на другий термін, між першим і другим туром голосування, він став секретарем Ради нацбезпеки і оборони України.

У 2019 році, в інтерв'ю виданню "Бульвар" Євген Марчук зізнався, що шкодує про те, що не став президентом.

"Багатьох помилок вдалося б уникнути. (...) Найбільш фундаментальніше питання — олігархат: у тому вигляді, в якому він у нас є зараз, його б не було. Люди багаті, як і в будь-якій країні, були б, але не олігархи", — запевняв він.

"Переконаний, що він мав би бути президентом України. Історія України в такому випадку могла б виглядати сьогодні зовсім іншою", — казав письменник і дипломат Юрій Щербак у 2019 році.

В тому ж інтерв'ю Євген Марчук твердив, що якби був президентом, він би не допустив анексії Криму, початок якій Росія намагалася покласти у 2003 році, захоплюючи острів Тузла у Чорному морі.

Міністр оборони

На той час — у 2003-2004 роках — Євген Марчук був міністром оборони України в уряді Віктора Януковича. Саме тоді відбулося протистояння між Україною та Росією навколо коси Тузла в 2003 році.

Він розповідав, що тоді "з великими труднощами" українській владі вдалося не допустити "гарячого розвитку цієї авантюри".

Але трохи більше ніж за рік Леонід Кучма знову відправив Євгена Марчука у відставку.

Причиною називали незадовільний стан із збереженням боєприпасів — саме за його керівництва Міноборони у Мелітополі сталися страшні вибухи. А також незадовільне виконання доручення президента про демілітаризацію та розвиток Балаклавської бухти в Севастополі.

Однак сам Марчук вважав свою відставку дуже поспішною, в якій багато що виглядало "непристойно".

Після відходу від урядової діяльності Євген Марчук спробував знову потрапити до парламенту на чолі власної партії, але без успіху.

Потім його діяльність не була публічною. Однією із причин називали стан здоров'я. Були серйозні проблеми із хребтом, якийсь час Євген Марчук перебував у лікарні — далися взнаки травми, отримані у автомобільній аварії.

А вже наприкінці грудня 2014 року, за президентства Петра Порошенка, він очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО.

У 2015 році Петро Порошенко призначив Марчука представником України у підгрупі з питань безпеки Контактної групи у Мінську, а у 2018-му він замінив Леоніда Кучму і очолив українську групу на цих переговорах, проте пробув на цій посаді недовго.

Де Голь та інші захоплення

Журналіст Сергій Руденко, автор багатьох досьє на українських політиків, вказував ще у 2006 році, що "симпатії Євгена Марчука належать генералу де Голю і туніському лідеру Бен Алі".

"Перший, за словами Марчука, імпонував йому своєю високою культурою, другий - рішучою і послідовною політикою", — писав Сергій Руденко.

Євген Марчук захоплювався шахами та добре грав на фортепіано. Він зізнавався, що має у бібліотеці чи не усю світову класику. А ще любив джаз — за імпровізацію.

Розмовляв англійською і німецькою мовами, які вивчив ще в педінституті.

Його друга дружина - Лариса Івшина, редактор газети "День". Їхній роман почався на початку 2000-х, коли вона, як журналістка, висвітлювала діяльність прем'єра Євгена Марчука. Від першого шлюбу у Марчука - двоє синів.

На президентських виборах 2019 року підтримував генерала спецслужб Ігоря Смєшка, якого знав понад 20 років. Євген Марчук також входив до керівних органів партії "Сила і честь", яку очолює Смешко. Причиною називав його підготовленість протистояти небезпекам, пов'язаним із зазіханням Росії на територіальну цілісність України.

Віддавав належне Петру Порошенку як людині, яка змогла згуртувати міжнародну коаліцію на підтримку України, але яка мала, на його думку, проблеми із кадрами.

А до Зеленського ставився із симпатією, але визнавав, що йому вкрай не вистачає досвіду. "Дуже хороший металург раптом нейрохірургом вирішив стати, причому сьогодні", — казав він в інтерв'ю виданню "Бульвар".